Журнал "Проблеми економіки" 2021, № 1
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Now showing 1 - 20 of 22
Item Адаптація міжнародних підходів до формування системи статистичних показників аналізу використання водних ресурсів на рівні міста(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Чала, Тетяна Георгіївна; Славута, Олена Іванівна; Корепанов, Георгій Сергійович; Черненко, Дарина ІгорівнаМета статті полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад формування уніфікованої системи статистичних показників і проведенні статистичного аналізу використання водних ресурсів на рівні міста. Визначено переваги стандартизованих показників у сфері санітарії та водопостачання на рівні міста та надано їх характеристику відповідно до ISO 37120 : 2014 «Сталі міста та громади – показники міських послуг та якості життя». Систематизовано основні та допоміжні показники міських послуг і якості життя за темою «Вода й санітарно-гігієнічні умови» та «Стічні води» в частині формул їх розрахунку, особливостей застосування та джерел даних. Встановлено, що на території України, за даними Фільтру водних ризиків (Water Risk Filter), містяться регіони з чотирма рівнями водного ризику: низький, помірно середній, середній, підвищений рівень водного ризику. Відповідно до них було обрано міста з Глобального реєстру міст Всесвітньої ради з питань міських даних (World Council on City Data – WCCD): Амстердам (Amsterdam, Netherlands), Барселона (Barcelona, Spain), Дубай (Dubai, United Arab Emirates), Гвадалахара (Guadalajara, Mexico) і здійснено аналіз показників у сфері санітарії та водопостачання. Встановлено, що наведені міста характеризуються високим рівнем забезпеченості населення послугами водопостачання та водовідведення, а також достатньо високим рівнем доступу до якісних санітарно-гігієнічних умов. Гіршою є ситуація із якісними показниками водокористування. Так, третинна очистка усіх міських стічних вод здійснюється тільки в м. Дубай. У м. Гвадалахара 21 % міських стічних вод взагалі не проходить очистку. Встановлено, що в цілому за основними показниками стану якості послуг водопостачання і санітарії явним лідером є м. Дубай, а містом-аутсайдером з найнижчими рівнями більшості досліджуваних показників є м. Гвадалахара. Встановлено доцільність розширення національної системи показників шляхом включення в неї такого показника, як «Середньорічна тривалість відключень водопостачання в розрахунку на 1 домогосподарство».Item Європейська Зелена угода: дорожня карта збалансованого природокористування в умовах децентралізації(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Данкевич, Віталій Євгенович; Данкевич, Євген Михайлович; Бондарчук, Наталія Валеріївна; Стрільчук, Віталій АнанійовичМетою статті є дослідження результатів і перспектив подальшого впровадження Європейської Зеленої угоди: дорожньої карти збалансованого природокористування. За результатами дослідження доведено доцільність імплементації Європейської Зеленої угоди з метою збалансованого природокористування в умовах децентралізації. На основі аналізу змісту положень презентованого Європейською комісією комюніке (офіційного повідомлення) «Європейська Зелена угода» у статті виокремлено ключові напрями забезпечення її реалізації. Так, зокрема, такими напрямками є: модернізація і трансформація економіки з метою покращення клімату; виробництво чистої, доступної та безпечної енергії; мобілізація промисловості в напрямку циркулярної економіки; інтенсифікація процесу переходу до стійкої та розумної мобільності; розробка справедливої, здорової та екологічно чистої системи харчування для населення. Обґрунтовано, що ефективна реалізація ідей Зеленої угоди вимагає від національних органів публічної влади формування цілісного бачення з етапів її різнорівневої реалізації, при цьому враховуючи економічні, соціальні й екологічні реалії українського сьогодення. Така реалізація потребує першочергового суспільного обговорення її ключових моментів із залученням максимально широкого суб’єктного складу, а надто громадськості. Доведено, що на рівні законотворення та нормотворення потрібно здійснити цілий комплекс заходів як з оновлення чинних нормативно-правових положень екологічного змісту, так і прийняття низки якісно нових, які б повною мірою відповідали політиці ЄС у цьому питанні. Власне стандартизація та екологізація економічних і політико-правових інституційних основ функціонування українського суспільства та держави має стати своєрідною парадигмою їх розвитку на найближчі роки.Item Державна соціальна політика: сутність, моделі, напрями(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Дрималовська, Христина Василівна; Бала, Ростислав ДмитровичМета статті полягає у вивченні і аналізуванні вітчизняного та закордонного досвіду провадження соціальної політики (сутність поняття, основні моделі, напрями), оскільки вона виступає своєрідним важелем щодо визначення принципів, пріоритетів, напрямів розвитку соціальної сфери. У статті запропоновано визначення поняття «соціальна політика» на основі аналізування змістового наповнення досліджуваної категорії. Схематично подано державно-управлінський підхід до розуміння поняття «соціальна політика». Наведено пріоритетні напрями трансформації державної соціальної політики країн ЄС в умовах глобалізаційних викликів. На основі цих напрямів виокремлено основні принципи європейської соціальної політики: інклюзивність, гендерна рівність, цифровізація, підтримка розвитку молодіжної політики (зайнятість, освіченість), фінансова освіченість громадян. На прикладі Канади, Німеччини, Китаю, Австралії розглянуто особливості змін їх соціальної політики в умовах COVID-19 у межах таких напрямів: підтримка зайнятості, соціального захисту і безробітних; соціальна підтримка окремих соціальних груп населення; забезпечення розвитку бізнесу. Виокремлено основні заходи реалізації окреслених напрямів: створення фондів підтримки окремих соціальних груп населення; формування вигідних умов кредитування малого, середнього та великого бізнесу; фінансування програм різного спрямування (зайнятість, навчання, субсидіювання заробітної плати). Наведено основні напрями вітчизняної соціальної політики в умовах COVID-19. Сформовано відповідні висновки щодо вітчизняного та закордонного досвіду реалізації соціальної політики. Подальші дослідження пов’язані із формуванням механізму ефективної реалізації соціальної політики.Item Модель оцінки справедливої ціни фондових індексів(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Чернова, Наталя Леонідівна; Полякова, Ольга ЮріївнаПри формуванні ризикової частини інвестиційного портфеля до неї можуть бути включені як акції окремих компаній, що представляють різні сектори економіки в різних регіонах, так і похідні фінансові інструменти, наприклад, ф'ючерси на фондові індекси. Останні є чудовим інструментом вкладення капіталу в акції певної країни, позбавляючи інвестора необхідності вирішення нетривіальної задачі визначення оптимального набору привабливих активів, тому що, як правило, фондовий індекс включає в себе найбільш успішні компанії з більшості галузей. Якщо приймати рішення про включення фондових індексів у портфель лише на підставі даних щодо їх поточної ціни, можна припустити, що в моменті потрібно інвестувати в активи, які не виросли або виросли недостатньо. Однак така оцінка не є об’єктивною, тому що індекси мають різну волатильність, а отже, абсолютні розміри просадок у моменти кризи і показників приросту в посткризовий період некоректно порівнювати між собою, щоб визначити переоцінені і недооцінені активи. Очевидно, що, приймаючи остаточне рішення про включення фондових індексів в портфель, необхідно спиратися додатково на результати фундаментального аналізу цих активів. Мета дослідження – визначити структуру ризикової частини інвестиційного портфеля шляхом визначення інструментів, які є недооціненими щодо своїх фундаментальних характеристик. Для реалізації сформульованої мети в рамках дослідження вирішені такі основні задачі: визначено вихідну множину екзогенних факторів, що впливають на динаміку фондових індексів; оцінено параметри моделей залежності фондових індексів від факторів, що на них впливають, розраховано відповідні прогнозні значення; визначено набір інструментів для включення в інвестиційний портфель на підставі порівняння реального і модельного значень фондових індексів. Побудовані моделі дозволили визначити оптимальну структуру інвестиційного портфеля, який включає ф’ючерси на фондові індекси таких країн, як Тайвань, Мексика, Бразилія, Велика Британія, Німеччина та США.Item Practical Treatment of the Multicollinearity: The Optimal Ridge Method and the Modified OLS(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Тижненко, Олександр Григорович; Рєзнік, Євген ВолодимировичУ цій статті розглядається придатність двох основних методів для вирішення проблеми лінійної регресії (LR) за наявності мультиколінеарності, а саме OLS, та ridge-методу порівняно з рішеннями модифікованого методу OLS (MOLS) [1, 2], який, як і ridge, забезпечує стабільне рішення на будь-якому рівні колінеарності даних. Порівняння проведено методом Монте-Карло із використанням штучного генератора даних (ADG) [1, 2], який генерує лінійні вибірки даних будь-якого розміру. Використання ADG дозволяє нам дослідити проблему регуляризації рівняння OLS. Було виявлено, що можливі дві версії регуляризації: версія COV, яка була запропонована та досліджена в [1, 2], та версія ST, яка зазвичай використовується в літературі та практичних реалізаціях. Запропоновані дослідження показують, що у версії COV ridge метод має приблизно постійний оптимальний регулятор (λ_opt≈0,1) для будь-якого обсягу вибірки та рівня колінеарності. Метод MOLS також має у цій версії приблизно постійний оптимальний регулятор, але він значно менший за значенням (λ_opt≈0,001). У той же час у загальновживаній версії ridge-методу нам потрібен оптимальний регулятор λ_opt≈0,1 (n-1), який залежить від обсягу вибірки n і не є константою. Нам було показано в роботі, що версія ST, яка використовується як правило на практиці разом із ridge-методом, при використанні оптимального параметра λ_opt = 0,1 (n-1), дає строго те саме рішення, що і COV версія хребта з оптимальним регулятором λ_opt = 0,1 [1, 2]. Це дозволяє використовувати коди ridge-методу у всім відомому статистичному програмному забезпеченні, встановлюючи параметр регуляризації λ_opt = 0,1 (n-1) без будь-якого процесу налаштування, незалежно від обсягу вибірки та рівня колінеарності. Ми також показуємо, що таке оптимальне рішення ridge(0,1) наближається до рішення в популяції для досить великого обсягу вибірки, але одночасно має деякі проблеми. Той факт, що метод ridge(0,1) дає зміщення, відомий, але це зміщення, як було показано в роботі, є економічно незначущим. Найважливішим виявленим недоліком є згладжування популяційного рішення: ridge-метод значно зменшує різницю між коефіцієнтами регресії популяції. Отже, ridge(0,1) може дати економічно правильний (з правильними ознаками), але певною мірою неадекватний розв’язок. Неадекватність ridge(0,1) виявляється тим більше, чим більша різниця між коефіцієнтами регресії в популяції. Цим недоліком MOLS практично не володіє, оскільки для нього константа регуляризації має набагато менше значення (0,001 проти 0,1). Через це метод MOLS практично мало страждає як від зміщення, так і від згладжування своїх рішень. З практичної точки зору, обидва методи, ridge(0,1) та MOLS, дають тісні стабільні рішення проблеми LR для будь-якого обсягу вибірки та рівня колінеарності, які наближаються до рішень в популяції зі збільшенням обсягу вибірки. У статті також показано, що для малих вибірок менше 40 переважно використовувати ridge(0,1), оскільки він є більш стабільним. Для середніх та великих зразків переважно використовувати MOLS, оскільки він є більш точним із приблизно однаковою стабільністю.Item Моделювання нестійкості розвитку складних ієрархічних систем(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Сергієнко, Олена Андріанівна; Мащенко, Марина Анатоліївна; Баранова, Валерія ВадимівнаУ статті для удосконалення методології дослідження динаміки поведінки індикаторів розвитку складних ієрархічних систем (СІС) та їх взаємозв'язку пропонується використання сучасного інструментарію динамічних методів аналізу – теорії фазового, коінтеграційного, біфуркаційного аналізу та катастроф. Сформовано основні напрями побудови моделей дослідження взаємодії індикаторів розвитку СІС на основі оцінки й аналізу передкризових, кризових і посткризових явищ у ієрархічних соціально-економічних територіальних системах. Розроблено алгоритм концептуальних основ моделювання нестійкості розвитку складних ієрархічних систем з використанням сучасного економіко-математичного інструментарію для дослідження динаміки часових рядів і оцінки взаємозв'язку індикаторів СІС. Реалізовано комплексні моделі моніторингу ключових індикаторів розвитку СІС на основі фазового аналізу та коінтеграційного аналізу взаємозв’язку інвестицій і ВВП; ВВП і динаміки обсягів промислового виробництва; динаміки ВВП та обсягів імпорту; динаміки заробітної плати та обсягів промислового виробництва; міграції і природного приросту населення. У рамках реалізації комплексної моделі моніторингу ключових індикаторів розвитку СІС на основі біфуркаційного аналізу та катастроф побудовано суперкритичну біфуркацію Хопфа в моделі взаємозв'язку імпорту і ВВП; побудовано поверхні функцій моделі Калдора та тривимірну модель Калдора. Пропонований комплексний інструментарій моделей дослідження нестійкості траєкторій розвитку складних ієрархічних систем дає можливість зробити висновки про причини та чинники виникнення ендогенних (самогенеруючих) коливань і біфуркацій, про можливості настання катастроф і криз у складних ієрархічних економічних системах. Рішення проблем, що викликані нестійкістю розвитку СІС на основі комплексного застосування фазового, коінтеграційного та біфуркаційного аналізу, дозволить завчасно передбачити кризові ситуації і запропонувати методи їх попередження, знайти комплексні шляхи виходу з кризових ситуацій.Item Фінтехнології в банківському бізнесі: реалії та перспективи(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Худолій, Юлія Сергіївна; Халєвіна, Марія ОлегівнаМета статті полягає у дослідженні місця та перспектив розвитку фінтехнологій у банківському бізнесі у контексті цифровізації економіки шляхом використання теоретичних та емпіричних методів. Проаналізувавши наукові праці та публікації, було систематизовано ключові тенденції банківських інновацій в Україні й аргументовано доречність фінтехнологій у банківському бізнесі в контексті діджиталізації. Результатами дослідження є обґрунтування актуального місця фінтехнологій у банківському бізнесі шляхом виявлення потреб сучасного клієнта та ринкових умов сфери послуг грошового обігу (зростання користувачів інтернету, гаджетів, а отже, зростання обороту безготівкового користування коштами), а також прогноз перспектив: орієнтація на цінності клієнта та якість сервісів надання послуги (швидкість, гнучкість бізнес-структури та широке застосування різних технологій). Підґрунтям отриманого результату стали синтез та аналіз досягнень фінтех-компаній на українському та світовому ринках, їх співпраця з банками, а також їх дії в умовах всесвітньої пандемії, що скоротила фінансові вливання, але одночасно спонукала до нових інновацій. Перспективами досліджень у цьому контексті є ключові тренди майбутнього, такі як вбудова фінансових послуг у нефінансовий застосунок, інтернет речей (безшовність платежів, де фокус зміщається з оплати на надання самої послуги, що забезпечує довгострокову взаємодію продавця і клієнта), характер і наслідки зміни формату надання платіжних послуг на внутрішньому ринку (PSD2). Важливими є подальші результати роботи Міністерства цифрової трансформації України та руху регулятора Національного банку України щодо цифрової розбудови фінансового сектора.Item Оцінка стану державного боргу України та напрями його оптимізації(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Стойко, Олег Якович; Шубенко, Інна АндріївнаМетою статті є дослідження сучасного стану державного боргу України та розробка напрямів його оптимізації. Встановлено, що валютна складова у структурі державного боргу України є трохи нижчою за граничний рівень валютного показника структури боргу, визначеного МВФ для країн, що розвиваються. Така структура державного боргу України свідчить про залежність вітчизняної фінансової системи від валютних курсових коливань і необхідність збільшення валютних витрат із обслуговування боргових зобов’язань. Сума боргу за позиками міжнародних фінансових організацій та органів управління іноземних держав становить близько третини загальної величини державного та гарантованого боргу, що вказує на значну підтримку України з боку міжнародних партнерів, особливо з боку Міжнародного валютного фонду. Валютна структура державного та гарантованого державою боргу України вказує на високу вразливість фінансової системи до валютних шоків. Встановлено, що структура державного та гарантованого державою боргу України за видами відсоткових ставок є досить оптимістичною і засвідчує невисоку вразливість державних фінансів до процентних ризиків. Обсяг державного та гарантованого державою боргу України у гривневому еквіваленті за 2013–2020 рр. підвищився понад у 4,4 разу, а його зростання у дол. США було досить помірним. Визначено, що впродовж 2020 р. сума державного та гарантованого державою боргу України зросла у гривневому еквіваленті на 27,7 %, що обумовлено забезпеченням фінансування дефіциту державного бюджету, виділенням коштів на боротьбу з COVID-19, девальвацією національної валют тощо. Показник відношення обсягу державного та гарантованого державою боргу до ВВП, досягнувши максимального значення 81,0 % на кінець 2016 р., поступово знизився до рівня 50,3 % на кінець 2019 р., що відповідає встановленій законодавчій нормі. Однак значення вказаного показника за період, що розглядається, перевищують граничний рівень державного боргу, який встановлено міжнародними стандартами для країн з ринками, що формуються (30–50 % ВВП). Виявлено впродовж 2013 2019 рр. тенденцію до зростання сукупних витрат на погашення та обслуговування державного боргу України, що створює ризик рефінансування державного боргу, спричиняє додатковий тиск на державний бюджет і ВВП, обмежує можливості нашої держави для фінансування соціально-економічних цілей суспільного розвитку. Виокремлено основні ризики боргових зобов’язань України й окреслено способи їх оптимізації. Обґрунтовано необхідність створення Агентства з управління державним боргом, діяльність якого сприятиме зниженню боргового навантаження та зменшенню вартості обслуговування державного боргу.Item Бюджетний механізм: методологічні підходи та практика бюджетної децентралізації(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Онищенко, Світлана Володимирівна; Бережна, Алла Юріївна; Філонич, Олена МиколаївнаПоглиблено теоретичні підходи до формування бюджетного механізму як форми практичної реалізації бюджетної політики; досліджено бюджетну децентралізацію як бюджетного механізму регулювання та стимулювання в реаліях України та окреслено перспективні напрями запровадження бюджетного інструментарію. Механістичний концепт застосовано до бюджетних відносин, що стало підґрунтям для виокремлення основних ознак бюджетного механізму, визначення головних положень формування бюджетного механізму. Акцентовано увагу на взаємозв’язку бюджетної політики, що проявляється через діалектичну єдність бюджетної стратегії і тактики, та бюджетного механізму. Пропоновано визначати бюджетний механізм як систему заходів впливу на забезпечення мобілізації до бюджету оптимальних обсягів фінансових ресурсів, їх ефективного розподілу та раціонального використання з метою забезпечення макроекономічної збалансованості, сталого розвитку та збереження суверенітету держави, що визначено політикою держави. Складові елементи бюджетного механізму пропоновано об'єднати у відповідні підсистеми механізму, через які проявляються основні функції бюджетного механізму, спрямовані на досягнення поставленої мети. З метою дослідження підсистеми бюджетного механізму, а саме механізму регулювання, проаналізовано особливості прояву бюджетної децентралізації в Україні. Доведено, що запровадження принципу субсидіарності при побудові децентралізованої моделі міжбюджетних відносин унітарної України є на сьогодні оптимальним варіантом балансу між перевагами бюджетного федералізму та унітарною формою бюджетних відносин. Виявлено системні проблеми бюджетної децентралізації, а саме: децентралізація відбувається шляхом зміни відповідальних за виконання загальнодержавних функцій; не торкається механізмів автономії у прийнятті рішень щодо оподаткування та формування додаткових джерел надходжень місцевих бюджетів; законодавчо встановлені пільги при мобілізації місцевих податків значно знижують фінансові ресурси місцевих бюджетів; зберігається значна залежність місцевих бюджетів від державного; у регулюванні доходів місцевих бюджетів перевага надається трансфертним інструментам, і зменшується вага бюджетоутворюючих податків. З огляду на теоретичний конструкт теорії суспільного сектора, що обґрунтовує формування власних доходів місцевих бюджетів, та результати аналітичних досліджень бюджетного регулювання в Україні, підтверджено декларативність процесів бюджетної децентралізації та визначено необхідність удосконалення розподілу бюджетних повноважень з акцентом на фінансове самозабезпечення.Item Консолідація банківського сектора: детермінанти та наслідки(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Краснова, Ірина Вікторівна; Нікітін, Андрій Валерійович; Шевалдіна, Валентина ГеннадіївнаМета статті полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад дослідження консолідації банків та оцінюванні її наслідків із метою виявлення взаємозв’язку між консолідацією і структурою банківського ринку. Систематизовано й узагальнено основні передумови та пріоритети консолідації, з урахуванням теорії фінансової інтеграції та синергетичної взаємодії. Такий підхід сприятиме більш глибокому розумінню мотивів і тенденцій консолідації в сучасних умовах. Зазначено, що транснаціоналізація і концентрація капіталу формують підґрунтя для консолідації ринку, яка проходить певний життєвий цикл, наведений авторами. Зроблено висновок, що все більшого розповсюдження набуває універсальний, інтегрований характер фінансового бізнесу, формування екосистем фінансового бізнесу. Сформульовано основні форми прояву трансформаційних перетворень фінансового посередництва. Наведено статистику концентрації банківського сектора України. Проаналізовано динаміку показників концентрації за період з 01.01.2000 р. по 01.08.2020 р., виявлено що ринок є помірно концентрованим. Висунуто припущення, що чим вища сукупна частка п’яти великих банків у банківському секторі, тим менш вірогідним є злиття та поглинання всередині країни. Відповідно, вітчизняний банківський ринок, порівняно з європейськими ринками, має значний потенціал. Зроблено висновок, що високе значення показників рентабельності характеризує ситуацію перевищення попиту над пропозицією на банківському ринку, відповідно, інтенсивність конкуренції за таких умов мінімальна, навіть за умови виведення більшої частини банків з ринку. Маємо номінальну конкуренцію. У подальшому варто очікувати посилення непроцентної конкуренції. Зазначено, що інтенсивність конкуренції залежить від концентрації, динаміки та рентабельності банківського ринку. Оцінка конкуренції за допомогою неструктурних індикаторів Н-статистики, індикаторів Буна та індексу Лернера показала, що, оскільки нарощення масштабів діяльності окремого банку відбувається не через консолідацію, тобто не за рахунок перерозподілу ринкової частки серед учасників, а за рахунок зростання попиту на банківські послуги, особливо дистанційні, конкуренція фактично зменшується. Результати досліджень підтвердили, що між процесами концентрації, консолідації та конкуренції існує зв’язок, і він має бути виявлений для кращого розуміння формування функціональної стратегії банків та вибору ними бізнес-моделі діяльності.Item Стратегії запобігання банкрутству підприємств у контексті ризик-менеджменту(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Сова, Олена Юріївна; Морозов, Євгеній ЮрійовичМета статті полягає в узагальненні стратегій антикризового управління для недопущення банкрутства та ліквідації підприємств, враховуючи існуючі виклики зовнішнього середовища та вплив пандемії COVID-19 на функціонування бізнесових одиниць. У результаті дослідження було виділено тактичні та стратегічні методи антикризового управління. Визначено складові процесу ризик-менеджменту відповідно до міжнародних стандартів. Охарактеризовано основні типи стратегій управління підприємством у кризовому стані з виділенням підходу ERM, його основних відмінностей та переваг для застосування на підприємствах. Проаналізовано статистичні дані щодо кількості суб’єктів господарювання в Україні та числа існуючих проваджень у справах про банкрутство за 2016–2020 роки. Підкреслено, що серед цілей та основних завдань державної політики Міністерства юстиції України на 2021–2023 роки є впровадження прозорих процедур банкрутства, що дозволятиме швидко відновлювати платоспроможність боржника або справедливо розподіляти активи банкрута між кредиторами. Подано нововведення до порядку порушення справи про банкрутство юридичної особи, визначені Кодексом України з процедур банкрутства. На основі унаочнення загальної оцінки глобального впливу сценаріїв ризику на бізнес (GBI) наведено загрози для суб’єктів господарювання, які здійснюють зовнішньоекономічні операції. Обґрунтовано, що на ефективність відновлення платоспроможності підприємства у кризовому стані має суттєвий вплив раціоналізація інструментів стратегічного планування та реалізація системного підходу до антикризового управління фінансово-господарською діяльністю суб’єкта. Перспективами подальших досліджень у цьому напрямі є визначення дієвості програм державної підтримки підприємництва в умовах пандемії та оцінка ефективності запропонованих урядовими органами заходів у середньостроковому баченні.Item Методи розподілу витрат на утримання і експлуатацію обладнання при визначенні собівартості промислової продукції(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Непран, Андрій Володимирович; Болотова, Тетяна Миколаївна; Голованова, Олена МиколаївнаУ статті розглянуто метод розподілу витрат з утримання та експлуатації обладнання. У багатьох підприємствах промисловості, де в результаті єдиного виробничого процесу виробляється складний асортимент продукції, дуже важливо правильно розподілити витрати за видами виробів. Калькулювання собівартості та кошторису витрат на виробництво є основними методами розрахунку собівартості одиниці продукції у промисловості. При розподілі непрямих витрат між окремими виробами або видами продукції слід застосовувати диференційовані методи – залежно від характеру тієї чи іншої витрати, економічної її природи, зв’язку її з процесом формування собівартості продукції. При калькулюванні собівартості продукції виділяються витрати по обслуговуванню виробництва і управління, які об'єднують досить різноманітний склад. У схемах калькуляції на підприємствах промисловості виділено в самостійну статтю велику групу витрат, пов’язаних із роботою обладнання (амортизація виробничого обладнання і транспортних засобів, поточний ремонт обладнання і цехового транспорту, знос малоцінних інструментів, заробітна плата робітників, зайнятих обслуговуванням обладнання, матеріали для утримання обладнання). Встановлено, що досить точні результати також застосовуються в ряді галузей промисловості. Наприклад, метод розподілу непрямих витрат дозволяє обґрунтовано розподілити витрати по утриманню та експлуатації обладнання, що дає можливість більш точно розрахувати собівартість продукції і прийняти на цій основі управлінські рішення. Слід зазначити, що, оскільки до непрямих затрат належить велика кількість різноманітних витрат виробництва, що розрізняються між собою багатьма економічними ознаками, не можна вважати правильним розподіл всіх непрямих витрат за якоюсь однією ознакою.Item Розвиток системи адаптивного управління фінансовими ресурсами підприємства(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Кондратенко, Наталія Олегівна; Новікова, Марина Миколаївна; Спасів, Наталія ЯрославівнаУ статті досліджено аспекти розвитку системи адаптивного управління фінансовими ресурсами на вітчизняних підприємствах. З’ясовано, що управління та використання фінансових ресурсів в умовах ринкової економіки здійснюються за допомогою механізму фінансових розрахунків. Основою цього механізму виступає контроль рівня фінансових витрат на виробничі процеси і їх відхилення від суспільно необхідних витрат. Зазначено, що змістовною основою системи адаптивного управління фінансовими ресурсами підприємства, що адекватно враховує рівень впливу та способи уникнути фінансових ризиків, є бюджетування. Управління грошовими потоками не може не використовувати схеми поведінкового моделювання можливих результатів руху грошових ресурсів. Розробка фінансових моделей оцінки й управління фінансовими ризиками – це частина загальної системи бюджетування на підприємстві. Вони є досить надійним інструментом оцінки та управління всієї системи фінансових ризиків на підприємстві, оскільки дозволяють зважувати різні рівні ризиків у зв'язку з різними факторами впливу на них і рівнями керованості ними. Для опису взаємозв'язків фінансових показників запропоновано багатофакторну модель, яка дозволяє детально досліджувати взаємозалежність ознак, тісноту зв'язку між змінними, їх підпорядкованість. Вона дозволяє описати процес взаємного впливу факторів внутрішнього та зовнішнього середовища на ефективність використання сукупного капіталу, враховувати зміни (варіацію) параметрів цього середовища, реакцію фінансової стабільності на ці відхилення. Зроблено висновок, що розвиток системи адаптивного управління фінансовими ресурсами підприємства сприяє покращенню фінансового результату діяльності господарюючого суб’єкта, забезпечує для керівництва прозорість фінансового стану і руху фінансових ресурсів і дозволяє приймати ефективні управлінські рішення щодо формування найбільш вигідних варіантів фінансових планів.Item Імплементація зарубіжного досвіду мотивації праці у діяльність українських підприємств(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Кифяк, Вікторія Іванівна; Тодоріко, Ірина МиколаївнаАктуальність теми зумовлена новими викликами функціонування ринку праці та трансформацією суспільних відносин, пов’язаними з COVID-19, що змушує переглянути механізм мотивації праці у напрямі застосування новітніх інструментів використання та управління трудовими ресурсами. Вважаємо, що обґрунтована імплементація дієвих інструментів мотивації праці, розроблених успішними підприємствами, призведе до досягнення високопродуктивної трудової діяльності працівників на підприємствах та зростання ефективності використання людських ресурсів. Метою статті є аналіз мотиваційних моделей провідних країн світу та формування принципів імплементації їх досвіду у практику господарювання українських підприємств. У результаті дослідження виділено дієві інструменти зарубіжної практики, які найбільш ефективні в умовах функціонування українських підприємств: мотивація інноваційної активності через оцінки результатів працівників; залучення працівників до управління, стратегічного планування та розподілу прибутку підприємств, гнучкість і соціальна орієнтованість оплати праці, використання бальної та рейтингової оцінок ефективності праці робітників, стимулювання конкуренції та командної роботи працівників. Сформовано принципи впровадження ефективної моделі мотивації праці на основі зарубіжного досвіду. Зроблено висновок, що використання дієвих інструментів зарубіжного досвіду мотивації праці на підприємствах України за умов системності та комплексності призведе до економічного зростання на підприємствах і соціального розвитку країни.Item Діагностика проблем і заходи подолання професійного вигорання працівників(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Василик, Алла Володимирівна; Столярук, Христина Сергіївна; Булуй, Анна ВалентинівнаОсновний фокус статті спрямовано на актуалізацію уваги щодо виявлення проблем і розробку заходів з подолання професійного вигорання за допомогою комбінації інструментів у рамках авторського соціологічного дослідження на прикладі персоналу одного з вітчизняних підприємств. За мету також поставлено з’ясувати та виділити ключові симптоми синдрому професійного вигорання працівників. Враховуючи активний розвиток сфери послуг у наш час, є очевидним, що це закономірно впливає на збільшення кількості професій типу «людина-людина», який є одним з найбільш уразливих з точки зору можливості виникнення проблем професійного вигорання. Саме тому у статті проведено діагностику таких проблем на прикладі одного ресторану з популярної нині на території України мережі. Ключовими завданнями цього дослідження є: з’ясувати структуру персоналу підприємства за оцінками рівня професійного вигорання; здійснити порівняння факторів негативного впливу на роботу працівників ресторану; оцінити вплив умов праці на професійне вигорання працівників; з’ясувати, яким є ставлення до роботи у респондентів цього дослідження; порівняти оцінки респондентів складових чинника «Індивідуальність». У результаті проведеного дослідження було виявлено такі проблеми: неналежне ставлення працівників до роботи; велика тривалість робочого дня як наслідок перевантаження працівників; проблема конфліктних клієнтів; неналежні умови відпочинку для працівників. У ході діагностики зазначених проблем у статті також запропоновано заходи їх подолання із зазначенням прогнозованих індикаторів зниження наслідків синдрому професійного вигорання працівників досліджуваного підприємства та відповідними витратами на реалізацію цих заходів.Item Бар'єри в системі транскордонного співробітництва Україна-ЄС: аналіз та рекомендації(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Чеботарьов, Вячеслав Анатолійович; Цеханович, Виктор БорисовичУ контексті сучасних геополітичних процесів розвиток транскордонного співробітництва (ТКС) є надзвичайно актуальним. Процес входження України у європейський інтеграційний простір і визнання її європейськими партнерами потребує координації зусиль з розвитку співпраці з країнами – членами ЄС і в першу чергу – сусідами України. З метою використання потенціалу єврорегіонів у межах ТКС виникає необхідність розкриття сутності співробітництва між прикордонними регіонами України та країн – членів ЄС у процесі формування та розвитку спільних єврорегіонів. Постала необхідність виявлення різних бар’єрів активізації ТКС. Однак одним із загальних елементів прикордонних регіонів Україна-ЄС є той факт, що транскордонне співробітництво має давню традицію у старих державах – членах ЄС, і воно швидко набуває значення для нових прикордонних регіонів. Це має нові виклики та конкретні передумови в кожному конкретному випадку, що призводять до розробки конкретних рішень цих питань. Транскордонне співробітництво є важливим інструментом розвитку прикордонних територій, формування на них центрів зростання через переваги територіального поділу і кооперації, а також важливою складовою євроінтеграційного процесу. На цьому наголошено в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та ЄС, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони. Водночас роль та ефективність єврорегіонального співробітництва в українському прикордонні є значно меншою, ніж у країнах – членах ЄС, що передусім пов’язано з низкою причин інституційного, економіко-організаційного та фінансового характеру. Активізація транскордонного та єврорегіонального співробітництва є шляхом виявлення та подолання стримуючих факторів, що розширять можливості для розвитку прикордонних регіонів України.Item Концептуалізація інноваційного ландшафту в контексті сталого розвитку регіону(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Омельяненко, Віталій АнатолійовичВ умовах України особливого значення набуває забезпечення сталого розвитку на рівні окремих територій. При цьому удосконалення управління процесами сталого розвитку має здійснюватися з урахуванням ключових аспектів, пов'язаних інноваціями. У цих умовах концепція інноваційного ландшафту допомагає зосередитися на формуванні конкурентних переваг і на їх основі розробити стратегії сталого розвитку. Проведений аналіз існуючих досліджень дозволив зробити висновок, що теоретико-методологічні та практичні аспекти вироблення інноваційної політики в контексті сталого розвитку потребують подальшої конкретизації. Метою цього дослідження є концептуалізація інноваційного ландшафту контексті сталого розвитку територій. На основі проведеного аналізу інноваційний ландшафт визначено як інтеграційну сукупність показників, включаючи соціально-економічні умови, результативність діяльності державних органів управління, використовувані інноваційні інструменти управління, інноваційні господарюючі суб'єкти, наявність і якість інноваційної інфраструктури, ступінь розвитку кластерних взаємозв'язків тощо, що спрямовані на вирішення проблем соціально-економічного розвитку. На основі узагальнення досліджень і результатів досліджень автора визначено, що використання концепції інноваційного ландшафту та розвиток відповідного прикладного підходу відкриває широкі можливості формування та управління просторово вкоріненими структурами інноваційних взаємодій науки, освіти, бізнесу та громад. Обґрунтовано, що інноваційний ландшафт варто розглядати на регіональному рівні та рівні територій. Визначено, що для формування інноваційного ландшафту сталого розвитку регіону необхідно використовувати нові інноваційні практики, можливості та виклики, що виникають на локальному рівні відповідно до цих тенденцій, що можливо здійснити в рамках механізму інноваційного аудиту, який визнає ці тенденції та підтримує управління інноваціями.Item Сутність конкурентоспроможності приморських регіонів(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Безхлібна, Анастасія ПавлівнаМетою статті є визначення ключових теоретичних понять, пов’язаних із забезпеченням конкурентоспроможності приморських регіонів – дослідження сутності дефініцій «приморський регіон», «конкурентоспроможність», «конкурентоспроможність приморського регіону». Визначено ознаки та характеристики приморського регіону, розширено класифікацію конкурентоспроможності регіону, що допомогло у визначенні авторського трактування дефініції «приморський регіон». Приморський регіон – це адміністративно-територіальна одиниця, що географічно має вихід до морського узбережжя з власною акваторією, спеціалізується на приморських видах економічної та екосистемної діяльності, створюючи власний морегосподарський комплекс галузей з відповідною інфраструктурою, має специфічні соціальні проблеми й екологічні вимоги, культурну й історичну спадщину, в якій відображається морська тематика. Запропоновано розуміння приморського регіону за двома рівнями: приморські регіони як області та приморські регіони як територіальні громади, адміністративні межі яких поширюються до зрізу морського узбережжя. Встановлено, що конкурентоспроможність приморського регіону – це індикатори, які підкреслюють здатність регіону реагувати на зовнішні виклики, забезпечуючи використання екосистемного підходу до побудови оптимальної структури економіки регіону, подолання сезонності в туризмі та рекреації, ураховуючи специфіку морегосподарського комплексу, з метою підвищення валової доданої вартості, вирішення соціальних та екологічних проблем регіону, зберігаючи культурну та ментальну самобутність регіону для створення сприятливих умов для мешканців регіону. Для визначення концепції забезпечення конкурентоспроможності приморських регіонів необхідно здійснення не лише теоретичних узагальнень, а й проведення комплексної діагностики сучасного стану конкурентоспроможності, що неможливо без обговорення визначення елементів і складових конкурентоспроможності, за якими буде здійснюватися комплексне оцінювання.Item Стимулююче тарифне регулювання комунальних послуг: теоретичні основи та практичне застосування(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Онищенко, Володимир Олександрович; Бережна, Алла Юріївна; Філонич, Олена МиколаївнаМетою статті є дослідження особливостей прояву системи стимулюючого тарифного регулювання комунальних послуг з огляду на необхідність залучення інвестицій для модернізації інженерної інфраструктури міст у сфері електропостачання та централізованого водоспоживання із зазначенням переваг і ризиків. У роботі було використано методи: декомпозиційного, компаративного аналізу (при розгляді методик тарифоутворення за принципом «витрати плюс» та на основі «норми прибутку на інвестований капітал та регуляторної бази активів»), наукового абстрагування, системного підходу, побудови наукових гіпотез (при дослідженні алгоритму формування та динаміки стимулюючого тарифу на послуги з розподілу електроенергії та централізованого водоспоживання). Проведено моделювання ситуації зміни вартості електроенергії для кінцевих споживачів за умови переходу до стимулюючого тарифу на розподіл електроенергії. Досліджено динаміку зміни тарифів на послуги з централізованого водоспоживання на основі концепції норми прибутку на інвестований капітал і регуляторної бази активів (RAB-методика) та спрогнозовано обсяги інвестиційних ресурсів, що можуть бути спрямовані за таких умов на модернізацію міської інфраструктури з водоспоживання. Доведено доцільність різних підходів до визначення норми прибутку на капітал (єдина та диференційована ставка) з огляду на правовий статус активів. Концепт тарифного RAB-регулювання застосовано до послуг у сфері централізованого водоспоживання із визначенням переваг і ризиків для споживачів, надавачів послуг і потенційних інвесторів модернізації галузевої інфраструктури. З огляду на енергоємність послуг визначено вплив повноцінного запровадження ринку електроенергії на динаміку тарифів і необхідність дієвих запобіжників соціального напруження. Результати дослідження доводять необхідність та обґрунтованість застосування стимулюючого тарифного регулювання у сфері електропостачання та водоспоживання за умови збалансованості інтересів споживачів і надавачів послуг; дозволяють сформувати низку заходів, що є доречними для контролю відповідальності постачальника послуг за інвестування встановленого обсягу коштів у перший регуляторний період, з огляду на невизначеність цього питання в нормативних документах.Item Інституційне забезпечення стратегування в економічній системі держави(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Ісаєва, Наталія ІллівнаЗапочаткування та впровадження процесу стратегування в країні має супроводжувати якісний і комплексно розроблений державний механізм стратегічного управління. Наявність інституційного механізму, який передбачає створення організаційних структур у системі державних органів влади, розподіл їх функцій та обов'язків, чітко визначену взаємодію структур у напрямку досягнення єдиних стратегічних цілей розвитку, є обов'язковою умовою успішного процесу стратегування в країні. Вирішення проблеми інституційного забезпечення стратегування в складній соціально-економічній системі, що розвивається, потребує координованості та збалансованості діяльності всіх суб'єктів стратегічного управління та стає актуальною в сучасних умовах розвитку України. Метою статті визначено дослідження структури та функцій виконавчих органів влади в галузі стратегічного управління, розроблено пропозиції щодо вдосконалення інституційного забезпечення процесу стратегування в країні шляхом впровадження принципів інституційної організації стратегування ЄС ESDN та циклу PDCA в систему державного управління. Автором визначено учасників процесу стратегування в країні; розроблено рекомендації щодо доповнення функцій державних органів влади в галузі стратегування; запропоновано створення організаційної структури по забезпеченню процесу стратегування та визначено логічну схему інституційного супроводу впровадження стратегування на національному рівні.