Культура, мистецтво та гуманітарні науки

Permanent URI for this collection

https://dr.csbc.edu.ua/handle/123456789/43

Browse

Now showing 1 - 20 of 88

Зарубіжна, діаспорна та емігрантська історіографії про відносини між владою та Руською православною церквою в Українській РСР у 1940-х – 1980-х рр.
(Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2023) Куксенко, Сергій Іванович
Мета дослідження – проаналізувати непідконтрольні комуністичній пропаганді, радянській цензурі та необмежені марксистськими теоретико-методологічними підходами досліджень публікації зарубіжних, діаспорних та емігрантських авторів 1940-х – 2000-х рр. щодо взаємин між партійними і державними органами та Руською православною церквою (РПЦ) в Українській РСР у 1940-х – 1980-х рр. Розглянути специфіку, етапи та домінуючі концепції зарубіжних, діаспорних та емігрантських досліджень. Методологія дослідження базується на комплексі характерних для сучасної історичної науки загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння та узагальнення) та спеціально-наукових методах історичного пізнання (компаративний аналіз текстових документів, історико-порівняльний, історико-генетичний, історико-типологічний), принципах історизму, проблемності, всебічності, системності та об’єктивності. Історіографічні надбання відносин між владою та РПЦ в Українській РСР у 1940-х – 1980-х рр. стали предметом вивчення багатьох науковців, зокрема Н. Шліхти (Шліхта, 2007), Н. Лаас (Лаас, 2008), розглядалися у наших дослідженнях (Куксенко, 2017), але праці непідконтрольних комуністичній пропаганді, радянській цензурі та необмежені марксистською методологією досліджень авторів комплексно не аналізувалися. Можемо відзначити, що релігійна ситуація, взаємовідносини між партійними і державними органами та Церквою у 1940-х –1980-х рр. у радянській державі була предметом зацікавленості серед зарубіжних, діаспорних та емігрантських дослідників. У своїх працях вони розкривали реальне становище релігійних громад, переслідування за віру священнослужителів та вірян, що замовчувалося як органами влади, так і радянською та офіційною церковною історіографіями. При цьому частина авторів звертала увагу на специфічність релігійної ситуації в Українській РСР, високий ступінь релігійності українців та більшу їх готовність відстоювати релігійні права, ніж в інших республіках СРСР. Проте дослідникам до розпаду СРСР для повноцінної об’єктивної аргументації запропонованих тверджень бракувало джерел. Політична, національна та конфесійна орієнтація часто перешкоджала окремим авторам неупереджено висвітлювати взаємини між Церквою і державою, політику радянської влади у релігійній сфері. Оскільки, на той час саме Руська православна церква уособлювала Православну спільноту України, то це виключало її зі сфери наукових інтересів діаспорних національно-свідомих дослідників. У зв’язку з завершенням ідеологічного протистояння часів «холодної війни» поступово інтерес до вивчення особливостей взаємовідносин влади і Церкви в радянський період у зарубіжних, діаспорних та емігрантських авторів згасає, а в новітніх українській та російській історіографіях зростає. При цьому національні історіографії активно залучають надбання зарубіжних, діаспорних та емігрантських авторів, архівні джерела.
Foreign experience in the formation of jury trials (based on the example of North American and European countries)
(ГО «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», ГО "Асоціація науковців України", Видавнича група «Наукові перспективи», 2025) Кузнецова, Людмила Валеріївна; Kuznetsova, Liudmyla Valeriyivna; Сібільова, Олена Вікторівна; Sibilyova, Olena Viktorivna
In this article, the authors analyze the experience of the jury system as a component of democratic justice and the judicial system in foreign countries. They examine the advantages and disadvantages of introducing the jury system in countries belonging to the Anglo-Saxon legal family and the Romano-Germanic legal family. The authors examine models of jury trials in the United States and England (common and distinctive features of countries in the Anglo-Saxon legal family), Germany and France –the birthplace of the jury system in the Romano-Germanic legal family, as well as Georgia, which belongs to the Romano-Germanic legal family but has chosen the American model as its example.The process of reforming the judicial system in Ukraine is linked to the establishment of the court as an independent branch of government. Fair trial and adequate protection of fundamental human and civil rights and freedoms enshrined in the Constitution and international documents are possible under conditions of procedural legislation that is close to international standards. The development of a country's social and economic relations directly depends on its human potential, which is why studying foreign experience in implementing the jury system as a means of protecting human rights and freedoms is a crucial task for any social and legal state. Jury trials have undeniable advantages. These include the parties' right to form a jury by filing reasoned and unreasonable challenges, the independence of jurors from professional judges who may use their authority to influence jurors, and the absence of bias against the defendant, which is ensured by prior ignorance of the case materials and negative information about the defendant.The authors raise the question of the expediency of the jury system in Ukraine, given that cases are reviewed by professional judges in the appellate court. Under such conditions, if any of the parties to the proceedings disagrees with the court's verdict, it has the right to appeal the verdict to a higher court. The article states that the formation and functioning of a jury court is generally carried out in stages. First of all, it is necessary to distinguish between the judicial stage of forming a jury: determining the criteria for selecting jurors, compiling and approving their lists, and forming a jury as a stage of administering justice.
Щодо питання організаційних повноважень гаранта освітньої програми закладу вищої освіти
(Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет», 2025) Кузнецова, Людмила Валеріївна
В статті автор висвітлює проблему реального організаційно-правового статусу гаранта освітньої програми як ключової фігури в частині належної та якісної реалізації освітньої програми протягом всього терміну її дії. Зазначаючи при цьому, що права та обов`язки гаранта освітньої програми, а деякою мірою й свободи (вибору, дій) закріплені в локальних нормативних актах (Положеннях про гаранта освітньої програми) закладів вищої освіти. Також окреслюється питання легального визначення гаранта, тлумачення якого дає розроблений Національним агенством із забезпечення якості освіти (НАЗЯВО) тезаурус. Автор проводить паралель між локальним закріпленням правового статусу гаранта освітньої програми різних закладів вищої освіти (закладів вищої освіти різної форми власності) та наголошує, що саме локальними нормативними документами чітко окреслюється його організаційно-правовий статус. В той же час, з наділенням з одного боку гаранта освітньої програми організаційними повноваженнями виникає проблема його субординаційних та координаційних функцій та повноважень із структурними підрозділами, деканатом, деканом (директором) факультету (інституту) та завідувачем кафедри (якщо це дві різні особи в освітньому процесі). Піднімається питання співпраці гаранта освітньої програми з розробниками освітньої програми та науково-педагогічним персоналом, який забезпечує освітню програму. Зокрема до обов`язків гаранта освітньої програми входить контрольна функція по дотриманню ліцензійних вимог науково-педагогічними працівниками. Водночас гарант не наділений адміністративними (управлінськими) повноваження в частині ефективної реалізації такого забезпечення. Також в статті окреслюється місце гаранта в забезпеченні науково-педагогічними працівниками та викладачами відповідними фаховими публікаціями закріплених за ними освітніх компонентів. Автор торкається питання дотримання гарантом принципів академічної доброчесності під час підготовки матеріалів самооцінювання освітньої програми та надання достовірної інформації Експертній групі, яка проводить акредитацію освітньої програми.
Філософсько-правові роздуми щодо формування антикорупційної культури в українському суспільстві
(Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет», 2025) Кузнецова, Людмила Валеріївна
В статті автор висвітлює проблему формування антикорупційної культури як складової національної культури. Акцентує увагу на ментальності українського народу, якому притаманно зберігати в пам`яті та примножувати, а також передавати від поконання до покоління звичаї та традиції. А, в силу історичних подій, де українська нація не мала своєї державності та правової системи, норми моралі перетворилися на звичаєві норми й використовувалися в житті як правові норми. Досліджуючи питання звичаєвого права, яке тривалий час панувало на території українських земель автор наголошує, що в людській свідомості укорінилося поняття «подяки» за будь яку «добру» справу. Саме подяка й дала поштовх тому, що без «могоричу» чи грошової або натуральної «подяки» не укладалися угоди (домовленості) чи договори, які з часом набули стійкої форми та перетворилися на корупційну складову. Автором аналізуються норми діючого законодавства, що регулюють питання боротьби з корупцією. Наголошується на проблемі формування в суспільстві антикорупційної культури як складової національної культури, яка бере свій початок із правової культури. Сама антикорупційна культура не буде мати права на існування без антикорупційного виховання та самовиховання. На формування антикорупційної культури та антикорупційного виховання впливає як рівень правової культури так і ступінь правової пропаганди. На громадські організації та адвокатські об`єднання покладається завдання по організації антикорупційних заходів, проведенню лекторіїв для різних категорій населення щодо нульової толерантності до будь-яких корупційних проявів, виступи з громадськими ініціативами в органах державної влади. В свою чергу, державна (як збірне поняття) повинна демонструвати негативне ставлення до корупції та притягувати до відповідальності осіб, які вчиняють корупційні правопорушення. Заклад вищої освіти повинен демонструвати панування антикорупційної культури в середині нього, здійснювати підготовку здобувачів з дотриманням антикорупційної культури та спрямовувати реалізацію програмних результатів навчання на вміння застосовувати на практиці знання норм антикорупційного законодавства.
Адміністративно-філософська парадигма сучасного студентоцентрованого навчання
(Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет», 2025) Кузнецова, Людмила Валеріївна
В статті автор висвітлює питання місця та значення студентоцентрованого навчання в закладах вищої освіти як сучасної вимоги часу та відповідності української освіти світовим та європейським стандартам. Її наближення до провідних Європейський закладів вищої освіти. Адже сучасна вища освіта наразі зазнає глобальних змін та продовжує активно розвиватися. В статті зазначається, що сучасне суспільство стрімко розвивається завдяки соціальним мережам, Інтернету, електронним ресурсам, можливостям прослухати різнопланові вебінари, онлайн-лекції та тренінги. Сучасні здобувачі вищої освіти знаходяться на хвилі масової інформації. І, здавалося б, з одного боку, функція викладача в класичному розумінні втрачає своє призначення. Викладач набуває нового статусу – наставника або тьютора, основне завдання якого полягає допомогти здобувачу вищої освіти опанувати та виокремити ту інформацію, яка стане йому корисною в подальшому, сформує у нього загальні та спеціальні компетентності та програмні результати навчання. В основі студентоцентрованого навчання лежить не стільки знаннєва, як компетентнісна парадигма освітньої діяльності, орієнтація на отримання симбіозу знань, умінь, навичок, здатностей розв’язувати складні завдання соціального характеру. Автор також окреслює проблему розуміння студентоцентризму як основної ідеї орієнтації наздобувача вищої освіти водночас не зводячи це до свавілля та вседозволенності здобувача і відсутності прав у викладача. Студентоцентризм – це, в першу чергу, партнерські відносини спрямовані на якісну освіти з урахування здібностей та прагнення здобувача в оволодінні вміннями та навичками, що вимагає Стандарт вищої освіти. Реалізовуючи принципи студентоцентризму, здобувачі набуваються статусу активного учасника освітнього процесу, набувають не тільки прав та свобод, а й обов`язків. Своєї черги студентоцентризм вимагає від викладача саморозвитку та вдосконалення своє професійної майстерності, яка передається здобувачам вищої освіти. Викладачі допомагають студентам формулювати освітні цілі, виявляти й розвивати свої потенційні можливості і загалом готують їх до викликів сучасного світу.
Теоретико-правове дослідження передумов формування Вищого антикорупційного суду в Україні
(Запорізький національний університет, 2025) Кузнецова, Людмила Валеріївна; Пасинчук, К. М.
У статті авторами досліджується питання причин та умов, що дали поштовх для формування в державі Вищого антикорупційного суду. Окреслюється, що проблема боротьби з корупцією та хабарництвом набули своєї актуальності ще з моменту отримання Україною статусу демократичної та соціально-правової держави. Адже показником розвитку державно-правових інститутів та держави в цілому є саме стан корупції. Обравши шлях глобалізації та євроінтеграції антикорупційна політика в Україні набула нового забарвлення. Події 2013–2014 років стали викликом суспільству щодо активної боротьби з хабарництвом та корупцією в усіх ланках державної влади. Автори висвітлюють ґенезу прийняття нормативно-правових актів та ратифікації міжнародно-правових документів нашою державою в частині боротьби з корупцією та дають теоретико-правову характеристику таким документам. Зокрема, Законом України «Про запобігання корупції» вперше було дано легальне її визначення, як використання особою наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі. Звертають увагу на Антикорупційну стратегію та етапи її запровадження в державі. Наголошують, що правовий статус Вищого антикорупційного суду України є складною правовою категорію, яка характеризується наявністю статусних правових норм, суб’єктивних прав, свобод та юридичних правових принципів і юридичних гарантій, правових зобов’язань. У статті досліджуються питання шляхів вдосконалення ефективної роботи Вищого антикорупційного суду та колізійні проблеми в діючому законодавстві (конституційному, адміністративному), що не вирішені до сих пір та потребують негайного вирішення.
The legal system reform of Ukraine in the context of EU integration and hybrid threats
(Sapienza Grupo Editorial, Brazil, 2024) Kryvytskyi, Yurii; Kuznetsova, Liudmyla; Кузнецова, Людмила Валеріївна; Chekalіuk, Veronika; Maidaniuk, Iryna; Khriapynskyi, Anton
The relevance of the chosen topic is determined by Ukraine's European integration aspirations and the need to bring its legal system into line with European standards, creation of the state image of an independent state striving for integration with the European community. The aim of the research is to investigate the reform of the legal system in the context of Ukraine's integration into the EU in the face of hybrid threats and to search for legal mechanisms to counter such hybrid threats. The author used descriptive, comparative (comparative legal), and legal act analysis methods. Special attention was paid to special methods of scientific research, in particular, the method of interpreting legal norms. As a result of the study, the author concluded that Ukraine has made significant progress in aligning its legal system with European standards, but there is still much work to be done in this direction. The author formulated recommendations for developing mechanisms to counter hybrid threats, both at the level of Ukraine and at the pan-European level. In particular, it was proposed to develop a single pan-European strategy to combat hybrid threats at the EU level. The implementation of the proposed recommendations, in particular, will lead to the integration.
Звичай як джерело римського права та його вплив на національну та міжнародно-правову систему
(Запорізький національний університет, 2024) Баронін, Д. Б.; Кузнецова, Людмила Валеріївна; Тептюк, Л. М.
В умовах сучасної євроінтеграції та глобалізації перед правниками постала нагальна потреба шукати найбільш загальні та універсальні визначення базових правових понять та категорій, щоб виробити єдині підходи до їх розуміння та застосування. Правова реальність формується із багатьох різноманітних правових явищ, які мають певні форми виразу та джерела походження. Саме тому особливе значення для юридичної науки має розробка проблеми визначення джерел права. В статті досліджено місце та значення звичаю як джерела права. Звичаєве право автори визначають як природне право народу у розумінні його стихійного походження із первинних психічних властивостей народу. Автори окреслюють, що римська концепція права створена під впливом філософсько-релігійних ідей, ідеологічних та виховних принципів, які формували соціальний образ громадянина, якому належало виконувати свою суспільну місію та покладені на нього обов’язки. У період активного розвитку суспільства звичай дедалі частіше виконує важливу регулятивну функцію у сфері договірного права, адже впорядкувати всі договірні відносини виключно нормативно-правовими актами неможливо, і в принципі недоцільно. Автори зазначають, що звичай виникає не створючи безпосередньо норм права, а лише надає їм чинності. Звичай тривалий час залишається панівною формою права. Епоха панування звичаєвого права тривала і після того, як з’явилися перші пам’ятки писаного права. Звичаєве право є і сукупністю звичаєво-правових норм, і елементом правової системи, і регулятором суспільних відносин, та вистуває складовою культури народу. Звичаї не втрачають свого значення, вони продовжують діяти і значною мірою застосовуються для регулювання цивільних договірних відносин. На сучасному етапі розвитку правового регулювання цивільних договірних відносин відбувається звуження сфери дії звичаєвого права на користь закону та договору. Одним із основних джерел міжнародного права є міжнародно-правовий звичай. Його значення для регулювання міжнародно-правових відносин не знижувалося протягом всього часу їх існування.
Окремі аспекти кримінально-правової характеристики суб’єктів корупційних правопорушень, передбачених ст.ст. 210 та 211 Кримінального кодексу України
(Запорізький національний університет, 2024) Кузнецова, Людмила Валеріївна; Пасинчук, К. М.; Чубань, В. С.
У статті висвіленна загальна характеристика кримінальних правопорушень, передбачених статтями 210 та 211 Кримінального кодексу України. Окрім цього автори розкривають проблематику боротьби з таким негативним явищем, яке вкорінилося в нашому суспільстві як корупція в усіх її проявах та суспільних сферах життя, зокрема проблематика боротьби з корупції в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Автори наголошують, що кримінальні правопорушення в бюджетній сфері займають суттєву частку в структурі економічних правопорушень. Водночас різноманіття способів їх вчинення, використання винними особами складних прийомів і операцій з їх підготовки та приховування, груповий характер злочинної діяльності, застосування корупційних зв’язків для протидії розслідуванню та інші фактори призводять до значних труднощів у слідчій діяльності. Наразі економічні правопорушеня на території Україні ефективно існують завдяки корпоративно-бюрократичним групам, що мають налагоджені корупційні зв’язки з представниками політики, державними владними органами та органами правопорядк. І, що саме характерно, що їхня діяльність ретельно планується, а за необхідності вони можуть застосувати погрози, насильство, шантаж. Бюджетна сфера стає дедалі більш привабливою сферою для діяльності організованих злочинних угруповань та корумпованого чиновництва, що усвідомлюють її як джерело надприбутків і швидкого збагачення. Цим кримінальним правопорушенням притаманна не лише стійка тенденція до збільшення їх кількості, а й організованість, професійність і високий рівень латентності. В статті автори зазначають, що корупційними кримінальними правопорушеннями слід визнавати передбачені Кримінальним кодексом України умисні суспільно небезпечні діяння, які містять не тільки ознаки відповідного складу кримінального правопорушення, а й ознаки корупції, передбаченні статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції». Суспільна небезпека протиправних корупційних діянь визначається тим, що виконання особами своїх повноважень, які повинні здійснюватись відповідно до діючого законодавства фактично ставиться в залежність від одержання неправомірної вигоди від інших осіб, чим заподіюється або може бути заподіяна істотна шкода фізичній або юридичній особі, суспільству або державі.
Місце та правовий статус стейкхолдера закладу вищої освіти. Вимога часу чи модернізація освітнього процесу?
(Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет», 2025) Кузнецова, Людмила Валеріївна
В статті автор висвітлює питання місця та ролі стейкхолдерів як учасників або безпосередніх суб`єктів освітнього процесу закладу вищої освіти. При цьому окреслюючи, що термін «стейкхолдер» носить не освітній, а економічний зміст і це викликано тим, що освіта стала продуктом на ринку освітніх послуг. Як і будь-який продукт чи виробництво вона має бути якісною та користуватися в певний проміжок часу попитом. Заклад вищої освіти в умовах глобальних викликів і ризиків, зміни освітніх парадигм, суспільних трансформацій повинен враховувати наслідки своєї діяльності для всіх стейкхолдерів і нести соціальну відповідальність за їх роботу. Співпраця закладу вищої освіти зі стейкхолдерами виступає основним ланцюжком у формуванні майбутнього інтелектуально розвинутого фахівця для ринку праці.Автор звертається до ґенези походження терміну «стейкхолдер». Також зазначає, що перша згадка про нього як про нову модель освітнього процесу датована в українському суспільстві в 2002 році. Ключовим поштовхом залучення стейхолдерів до освітнього менеджменту стало приєднання України до Болонського процесу, проте повною мірою про стейкхолдерів в освіті заговорили лише в 2015 році. Розглядається оптимальна для закладу вищої освіти модель співпраці зі стейкхолдерами. Автор вважає, що найбільш вагомий вплив та тісна співпраця повинна бути з колишніми випускниками тієї чи іншої Освітньої програми закладу вищої освіти, безпосередніми роботодавцями та стейколдерами-консультантами або стейкхолдерами-аналітиками, які так чи інакше беруть участь у розробці Освітньої програми шляхом рекомендацій щодо запровадження певного Освітнього компонента та формуванні для здобувача вищої освіти індивідуальної освітньої траєкторії. Саме формування довготривалих відносин зі стейкхолдерами як рівноправними партнерами повинно стати одним із завдань закладу вищої освіти.В статті визначається правовий статус стейкхолдера. Аби бути повноцінним учасником освіт-нього процесу та наділеним повноваженнями щодо активної участі в розробці та затвердженні Освітньої програми як серцевини формування якісного освітнього товару стейкхолдер повинен мати визначений статус.
Cучасні виклики в трудових правовідносинах як загроза кадрової безпеки
(Запорізький національний університет, 2024) Дулгерова, О. М.; Кузнецова, Людмила Валеріївна; Купрікова, Світлана Вікторівна
Кадрова безпека залишається одним із складних питань організаційно-управлінських відносин, так як кадри є найважливішим ресурсом будь-якого підприємства, завданням кадрової безпеки є не тільки забезпечення організації необхідними співробітниками, а й утримання співробітників, створення разом з керівництвом сприятливого мікроклімату. У статті на основі економіко-правових дослідження висвітлено основні питання формування кадрової політики підприємства, яка є невід’ємною складовою кадрової безпеки. Розкрито проблему підбору персоналу, раціонального використання трудових ресурсів, дотримання діючого трудового законодавства на підприємстві, формування сприятливого мікроклімату. Доведено, що кадрова безпека підприємства повинна займати провідне місце серед інших складових безпеки підприємства. Висунуто твердження, що завдання кадрової безпеки полягає не тільки в протидії негативному впливу, який йде від персоналу, а й протидії тому, хто направляє цей персонал. Автори досліджують основні етапи формування політики кадрової безпеки, доводять, що її суть полягає в своєчасному формулюванню цілей та стратегії підприємства в частині дотримання всіма працюючими організаційної та виробничої дисципліни. В статті висвітлено складові загрози кадрової безпеки, що на сучасному етапі набувають стрімкого оберту, як то моббінг, боссинг, газлайтінг. Ці явища є наслідком економічно напруженої ситуації, що характеризується неприйняттям у ряді випадків роботодавцем дієвих заходів щодо створення безпечних умов в середині трудового колективу. Авторами зроблено наголос на проблемі «сліпої» гармонізації українського законодавства з європейським, запропоновано законодавцю враховувати реалії сьогодення під час прийняття, змінити або доповнення того чи іншого нормативно-правового акту та постійно звертатися до історичних процесів розвитку держави з метою збереження та охорони українського суспільства.
Глибинно-психологічна сутність феномена умовних цінностей
(Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2023) Стасько, О. Г.; Бондаревська, Л. Л.; Ткач, Ірина Вікторівна
У статті розкрито психологічний зміст феномена умовних цінностей, виявлено глибинно-психологічні передумови їх формування. Доведено зв’язок умовних цінностей з психологічними захистами. Окреслений вплив умовних цінностей на формування ідеалізованого “Я” особистості. Розкритий зв’язок умовних та нормативних цінностей.
Зарубіжний досвід формування суду присяжних (на прикладі США, Англії, Франції та Німеччини)
(Запорізький національний університет, 2024) Котляр, Д. О.; Кузнецова, Людмила Валеріївна
В статті авторами проаналізовано досвід інституту присяжних як складової демократичного правосуддя та судової системи зарубіжних країн. Досліджено переваги та недоліки запровадження інституту присяжних в країнах англосаксонської правової сім`ї та романогерманської правової сім`ї. Автори дослідили моделі суду присяжних на прикладі США та Англії (спільні та відмінні риси країн англосаксонської правової сім`ї), Німеччини та Франції – батьківщини інституту присяжних романо-германської правової сім`ї. Процес реформування судової системи в Україні пов’язаний зі становленням суду як самостійної судової гілки влади. Справедливе судочинство та належний захист закріплених в Конституції та міжнародних документах основоположних прав і свобод людини та громадянина є можливим за умов наближеного до міжнародних стандартів процесуального законодавства. Розвиток соціально-економічних відносин держави безпосередньо залежить від людського потенціалу, саме тому вивчення зарубіжного досвіду впровадження інституту присяжних як системи захисту прав і свобод людини є надважливим завданням будь-якої соціально-правової держави. У суду присяжних є безсумнівні переваги. До них належать наявність у сторін права на формування колегії присяжних шляхом заявлення мотивованих та немотивованих відводів, і незалежність присяжних засідателів від професійного судді, який може своїм авторитетом вплинути на присяжних, і відсутність упередженості щодо підсудного, що забезпечується попереднім незнанням матеріалів справи, негативних даних щодо підсудного. Автори піднімають питання про доцільність функціонування інституту присяжних в Україні оскільки в апеляційній інстанції справу переглядають професійні судді. За таких умов, якщо будь-яка із сторін судового провадження не згідна із вироком суду, вона має право оскаржити вирок до суду вищої інстанції. В статті зазначено, що формування та функціонування суду присяжних на загал здійснюється поетапно, насамперед потрібно розрізняти судоустрійний етап формування складу присяжних: визначення критеріїв підбору присяжних, складання та затвердження їх списків і формування складу присяжних як етап відправлення правосуддя.
Педагогізація утвердження етичних стандартів під час підготовки здобувачів вищої освіти спеціальності 081 «Право»
(Запорізький національний університет, 2024) Білека, А. А.; Кузнецова, Людмила Валеріївна
В статті авторки висвітлюють питання підготовки здобувачів вищої освіти спеціальності 081 «Право» згідно із затвердженими Міністерством освіти і науки України стандарту. Зроблено наголос на освітніх компонентах та акцентують увагу на морально-етичних якостях майбутнього правника. Високі якості завжди за будь-яких умов були невідʼємною складовою юридичної професії, професійного статусу правника, необхідним елементом здійснення ним своїх фахових функцій, і навпаки, низька моральна культура юриста – є одним з показників його професійної непридатності. Авторки зазначають, що одним із факторів формування майбутнього юриста як професіонала є його етична складова, що включає в себе етичну культуру та виховання. Саме етична складова культури правника на думку авторок покликана забезпечити духовно-ціннісну сферу правотворчості та правозастосування. В статті зазначається, що поряд з професійними компетентностями, необхідними майбутньому юристу в його повсякденній професійній етичну складову правника та його морально-етичний рівень культури не можна ігнорувати в освітньому процесі, так як невілювання нормами моралі та правовими цінностями в повсякденному житті призводить до порушення норм права, законності, що тягне за собою такі негативні якості: перевищення службових повноважень, зловживання владою, вседозволеність. Складовою етичною культури є моральна свідомість, тобто набір соціально-юридичних конструкцій, як то: поняття, уявлення, судження про суспільні та загальнолюдські цінності, якими повинен керуватися юрист в процесі правотворчої та правозастосовчої діяльності. Авторки наводить джерельну базу в частині етичних вимог до роботи юриста та дають їх короткий аналіз, тим самим підтверджуючи усталене правило, що мораль і право тісно переплітаються, адже норми права і норми моралі є соціальними нормами.
Деонтологічні аспекти проблематики домашнього насильства
(Запорізький національний університет, 2023) Кузнецова, Людмила Валеріївна; Котляр, Д. О.
На думку авторів домашнє насильство – це загальна проблема, а також одна з найбільш розповсюджених у світі форм порушення прав людини. Воно вважається серйозною проблемою в кожній країні, де ведеться систематичний статистичний облік. Сім’я є основоположним осередком будь-якої нації або культурної спільноти. Негативний феномен домашнього насильства нажаль властивий нашому соціуму. В статті автори розкривають проблему домашнього насильства як форми девіантної поведінки особи. Дана характеристика нормативно-правовим актам в частині окресленої проблематики. Виокремлено види насильства та поведінки особа, яка вчиняє домашнє насильство. Серед усіх форм домашнього насильства неможливо виокремити якусь одну, що є більш небезпечною для членів родини. А оскільки сімейне насильство – явище багатоаспектне, то треба охарактеризувати кожен складник окремо, виокремлюючи його особливості. Насилля як багатоаспектне поняття включає в себе комплекс взаємопов’язаних явищ і процесів, які протікають у різних сферах життя суспільства, а також мають різноманітні характеристики і прояви природи людини. В сучасному світі проблема насильства в сім’ї, потри всі досягнення цивілізації, зберігає свою актуальність. Таке насильство залишається однією з надзвичайно поширених форм порушення прав людини, від якого переважно страждають найбільш уразливі групи осіб (діти, жінки, які перебувають у стані економічної, психологічної чи іншої залежності від чоловіків, інтимних партнерів або батьків, особи з інвалідністю, похилого віку). Автори вважають, що правильна характеристика складу сімейного насилля забезпечить у майбутньому зниження цього виду насильства шляхом застосування превентивних та обмежувальних заходів щодо винних у домашньому насильстві осіб, викорінення економічного тиску у відносинах між партнерами, захистіть дітей та постраждалих від таких правопорушень.
Особливості правового регулювання авторського права в Сполучених Штатах Америки (історико-правове дослідження)
(Запорізький національний університет, 2023) Кузнецова, Людмила Валеріївна; Дулгерова, О. М.
В статті за допомогою історичного та порівняльно-правового методу дослідження авторки намагаються з’ясувати основні етапи формування авторського права як складової частини інституту інтелектуальної власності Сполучених Штатів Америки. Провідне місце серед суспільних цінностей займає інтелектуальний потенціал людини та створення на його основі сучасних технологій, актуальних винаходів, які б забезпечили інноваційний розвиток у світі. Тенденції розвитку інтелектуальної діяльності свідчать про швидкий розвиток соціально-економічної системи. Захист інтелектуальних прав має пріоритетне значення для захисту законних інтересів особи і це повинно бути однією з пріоритетних умов розвитку сучасного суспільства. Поява авторського права безпосередньо пов’язана з відтворенням творчого результату, який мав на меті досягнути автором або інші особи. Так як, виникла необхідність у захиститі автора від свавільного використання твору без його дозволу, у зв’язку з чим було закріплене власне право автора щодо відтворення власного твору. Дане право, закріплене за автором стало базою для розвитку сучасного авторського права. В Сполучених Штатах Америки захист публічних прав вперше було гарантовано Законом 1909 року про авторські права. Однак, провівши підрахунки обсягу витраченої праці по підготовці індивідуального дозволу на використання музичного твору в закладах дозвілля та відпочинку, як то: ресторан, бар, нічний клуб, радіостанція та телеканали з’ясувалася недоцільність в ліцензуванні та в зборі винагороди за такі публічні виступи. Авторське право в Сполучених Штатах Америки окреслюється як сукупність правових норм, що визначають права володіння та використання творів літератури, музики й образотворчого мистецтва. Основне завдання авторського права – примноження культурного й інформаційного багатства суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є надання виключних прав на використання та розповсюдження на ринку таких творів, які є стимулом для творчості тих, хто їх створив.
Водно-екологічна безпека як складовий елемент Національної безпеки України
(Запорізький національний університет, 2022) Кузнецова, Людмила Валеріївна; Горбаченко, Ю. М.; Пасинчук, К. М.
Наразі політичні умови між країнами світу стають залежними не лише від кліматичних та ресурсних умов, а й від екологічного стану та його загрози на певній частини нашої Планети. В умовах зміни клімату, пошкодження об’єктів як стратегічної інфраструктури, так і інфраструктури меліоративних систем постає питання водної безпеки та забезпечення населення питною водою. Водно-господарських комплекс за будь-яких умов повинен в повному обсязі функціонувати, так як від нього залежить життєдіяльність населення країни, визначається можливість розвитку промисловості і сільського господарства. В статті висвітлені пріоритетні напрями екологічної безпеки в державі, окреслено проблему постійного забезпечення всіх регіонів питною водою та водними ресурсами в цілому, охарактеризовані екологічні ризики та екологічні виклики сьогодення. Зазначено, що вода стала важливим індикатором, що визначає рівень безпеки держави, та є проблемою глобального виміру і стратегічним завдання держави є збереження запасів питної води шляхом запровадження потужного механізму природоохоронних заходів. Авторами виокремлено питання формування та реалізації збалансованої політики екологічного розвитку держави, що включає в себе стале водокористування, ефективне водовідведення та злагоджену систему водопостачання. Вирішення цього питання прискорить дієва нормативно-правова база, що відповідає реаліям сьогодення. В статті порушено питання забезпечення водно-екологічної безпеки в період воєнного конфлікту (російсько-української війни) шляхом злагодженої роботи безпосередніх управлінь та ефективної ланки екологічного менеджменту в кризових ситуаціях, також забезпечення цілодобового функціонування превентивних механізмів убезпечення від негативних та шкідливих наслідків (очищення та локальне доочищення, фільтрація, робота вітродвигунів та екологічне оздоровлення в першу таких річок як Дніпро, Десна, Дунай та Прут).
Міжнародно-правове регулювання колективного управління майновими правами (на прикладі країн Європейського Союзу)
(Запорізький національний університет, Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кузнецова, Людмила Валеріївна; Солонько, Михайло Федорович
Наразі можна прослідкувати безперечно позитивний вплив країн Євросоюзу на Україну в усіх галузях та напрямках політичного і економічного розвитку, в тому числі і на забезпечення захисту сфери авторського права. Організація колективного управління майновими правами є найбільш поширеною організаційно-правовою формою діяльності щодо колективного управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав, вони посідають центральне місце у системі забезпечення відповідної реалізації прав авторів та їх правонаступників. В статті авторами досліджується проблематика міжнародно-правового регулювання колективного управління майновими правами, зокрема на прикладі країн Європейського Союзу. Детально характеризується регулювання колективного управління майновими правами в таких країнах як Франція, Італія, Швеція. Авторами зазначено, що охорона інтересів авторів у суспільстві, їх права у зв’язку з використанням їхніх творів, забезпечення найсприятливіших умов взаємодії між автором і користувачами, особливо за кордоном, найкращим чином можуть бути досягнуті через спеціалізовані організації, створені для того чи іншого виду управління авторськими правами. Колективне управління майновими правами в країнах Європи здійснюється по-різному та залежить від політичних та економічних факторів, соціального рівня розвитку держави, традицій, звичаїв, які склалися і відображені у національному законодавстві. Авторами в статті окреслено, що законодавці й упорядники міжнародних документів виходили з концепції про те, що автор може або самостійно здійснювати свої права, або доручати їх здійснення відповідно до положень законодавства про представництво. Проте технічні засоби розповсюдження музичних творів розвинулися так, що самостійне здійснення прав виконання і мовлення самим композитором стало не можливим.
Цивільно-правове регулювання колективного управління авторськими правами
(Запорізький національний університет, Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кузнецова, Людмила Валеріївна; Солонько, Михайло Федорович
В статті автори розкривають цивільно-правове унормування порядку регулювання авторських прав, та роблять наголос на тому, що головним фактором розвитку інституту авторського права та суміжних прав є належно розвинута система колективного управління майновими правами, яка включає технологічний розвиток держави як субʼєкта права інтелектуальної власності. Так, як належно створений інститут колективного управління майновими правами найбільшим чином впливає на появу сфер, в яких можна відстежувати факти використання творів та об’єктів авторських і суміжних прав. В даний час організаціям колективного управління належить важлива місія стосовно забезпечення відповідної реалізації прав авторів та їх правонаступників. Водночас, ефективне управління є неможливим за умов відсутності належного правового регулювання відносин, що виникають між організаціями колективного управління, правовласниками та користувачами об’єктів авторського права та суміжних прав. Авторами здійснено глибокий аналіз нормативно-правових документів, що регулюють колективне управління майновими правами починаючи від Конституції України, яка гарантує кожній особі можливість реалізувати свої творчі здібності та захист від недобросовісного користування обʼєктами авторських та суміжних прав. Також проведено аналіз норм Цивільного кодексу України в частині права інтелектуальної власності. Також авторами визначено значення Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» в регулювання колективного управління майновими правами, охарактеризовано його «сильні» та «слабкі» сторони. Авторами також проведено дослідження підзаконних нормативних актів, що регулюють особисті майнові та немайнові права авторів та організацій колективного управління авторськими правами.
Особливості методики викладання економіко-правових дисциплін в закладах вищої освіти
(Запорізький національний університет, Видавничий дім «Гельветика», 2023) Кузнецова, Людмила Валеріївна
У статті автором робиться спроба висвітлити сучасні особливості методики викладання економіко-правових дисциплін для здобувачів вищої освіти. Дається характеристика освітнім компонентам, що потребують поглибленого вивчення економіко-правових дисциплін. В статті проаналізовано Стандарт підготовки здобувачів вищої освіти спеціальності 051 «Економіка». Окреслено, що реалії сьогодення вимагають від викладача зосередження змісту та технологій викладання на розвиток індивідуальності здобувача вищої освіти, формування у здобувача вищої освіти «особистісної нестандартності» як майбутнього фахівця, що в подальшому вплине на його бажання щодо професійного зростання та вдосконалення власної професійної майстерності. Не останнє місце в цьому формування належить економіко-правовій підготовці та орієнтації майбутнього економіста в правовому полі. Автором зазначено, що Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2022–2023 року спрямована на підготовку кадрів нового покоління, удосконалення системи освіти щодо формування високого рівня професійної компетентності майбутніх спеціалістів. Перед викладачем економіко-правових дисциплін постає вимога створити свою власну методику викладання, що буде включати в себе осмислення юридичної термінології, орієнтація в законодавчій базі, складанні документів юридичного характеру. При цьому навчальний процес не повинен виходити від традиційних форм його проведення (лекції, практичні та семінарські заняття, заняття в спеціалізованих лабораторіях та тренінгових кабінетах) та поза аудиторної роботи (в першу чергу – самостійної роботи). В статті наголошено, що методика викладання економіко-правових дисциплін має бути мобільною і враховувати всі виклики та негаразди в суспільстві, повʼязані з пандемією та повномасштабним вторгненням ворога на територію України.

Browse

Recent Submissions