Журнал "Проблеми економіки" 2020, № 4

Permanent URI for this collection

https://dr.csbc.edu.ua/handle/123456789/899

Browse

Now showing 1 - 20 of 45

Стратегічні напрями формування механізму державного стимулювання розвитку екологічно орієнтованого агробізнесу
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Герасименко, Юлія Сергіївна; Велієва, Вікторія Олександрівна; Остапенко, Роман Миколайович
Мета статті полягає в розробці концептуальних засад формування стратегічних напрямів державної підтримки екологічно орієнтованого аграрного бізнесу в Україні. Підкреслено, що органічне виробництво в різних країнах світу має значну державну підтримку. Крім того, фермери розглядають виробництво органічної продукції як фактор, який знижує ризики та дозволяє стабілізувати ціни на готову продукцію. Кожна країна при цьому має і свої власні особливості в організації державної підтримки. У деяких регіонах Франції можна отримати субсидії для компенсації витрат на сертифікацію та інспектування, розмір яких також залежить від регіону. У доповнення до субсидій виробники органічної сільськогосподарської продукції можуть також звертатись за податковим кредитом. У Франції існує відповідна методика, яка дозволяє компенсувати втрати фермерів від переходу до органічного виробництва як за окремими витратами, так і за величиною прибутку. У США Агентство сільськогосподарських послуг (FSA) фінансує перетворення фермерського господарства на органічне виробництво і компенсує всі витрати, зв’язані з цим виробництвом. Наводяться конкретні приклади державної підтримки органічного виробництво в Китаї, Таїланді, Шрі-Ланці. В України пропонується державну підтримку екологічно орієнтовного виробництва зосередити на трьох ключових блоках. Вона повинна охоплювати як підтримку, по-перше, споживачів, через розширення попиту, по-друге, формування механізму дотацій виробникам продукції. В третіх окремий блок питань повинен включати в себе стратегічні заходи з формування іміджу органічної продукції на ринку. По кожному блоку були виділені конкретні заходи, які можуть бути запроваджені урядом. Запропоновано здійснити поділ екологічно орієнованої продукції на дві групи: зелена продукція, яка вироблена без застосування хімічних речовин, та сертифікована органічна продукція. Окремо наголошується на необхідності розвитку зеленого туризму в Україні.
Проблеми трансформації соціальної політики як основи соціальної безпеки держави
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Михайленко, Дар’я Геннадіївна; Грипіч, Олена Володимірівна
Одним із важливих завдань соціальної політики є забезпечення соціальної безпеки та розвитку держави. Захищеність особистості, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз забезпечується соціальною безпекою. Соціальний розвиток знаходить своє відображення в ефективній реалізації соціальних програм для підвищення суспільного добробуту та добробуту громадян. Метою статті є обґрунтування підходів до визначення соціальної політики як основи формування соціальної безпеки держави. Розглянуто правові документи, які регулюють питання формування безпеки в соціальній сфері. Визначено складові соціальної безпеки. Запропоновано підходи до визначення соціальної політики держави в контексті формування соціальної безпеки. Проаналізовано типи та моделі ведення соціальних політик з позиції формування соціальної безпеки держави. Соціальна політика України потребує трансформації, оскільки характеризується невисокою економічною ефективністю. Це призводить до її нездатності забезпечити високий рівень добробуту всіх своїх громадян. Для вітчизняної соціальної політики характерний низький рівень забезпеченості та обмеження соціальних благ для пересічних громадян, проте для еліти існує система соціальних пільг і привілеїв. Все це погрожує соціальній безпеці держави. Ідеологія вітчизняної соціальної політики формує у громадян високу залежність від держави, не сприяє ініціативам громадян. Проте формування соціальної безпеки неможливе без поліпшення якості життя громадян і суспільного добробуту та без реформування та розвитку соціальної сфери, а це залежить від досягнення соціального консенсусу між різноспрямованими групами політико-економічних інтересів і державою.
Основні напрями політики сприяння зайнятості населення в умовах цифровізації економіки
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Бервено, Оксана Володимирівна; Юрченко, Ліна Сергіївна
Соціально-трудова сфера в умовах цифрової трансформації потребує особливої турботи держави й теоретичного осмислення можливостей державного регулювання зайнятості. Метою статті є системний аналіз можливостей, особливостей та напрямів впливу держави на стан сфери зайнятості в умовах цифровізації економіки. Технологічні зміни формують нові виклики в галузі соціально-трудових відносин, відносин з приводу формування і використання людських ресурсів, залучення людей в економічну діяльність. Це зміни, які породжують невизначеність і ризики як у системі зайнятості та самореалізації трудового потенціалу людини, так і в системі одержуваних доходів. Цифрові технології створили абсолютно специфічний процес праці, внесли свої зміни у всі його елементи: предмет праці, засоби праці, технологію, організацію та результат праці. Вплив цифрових технологій на зміни ринку праці має декілька важливих напрямів: активізація міграційних процесів, міжпрофесійної та внутрішньофірмової мобільності; розвиток адаптивних навичок сучасних працівників, здатності до навчання впродовж життя; зростання конкурентних переваг освічених, професійних, креативних кадрів; розвиток гнучких форм зайнятості. Суперечливі процеси у сфері праці та соціально-трудових відносин висувають особливі вимоги до соціально-економічної політики сприяння зайнятості. Сучасна політика зайнятості населення має тісні компліментарні зв’язки з політикою людського розвитку. Її важливим напрямом є створення ефективної системи перекваліфікації, отримання нових професійних компетенцій, що передбачає тісну співпрацю з освітньою сферою. Значну актуальність для української економіки мають механізми детінізації прихованого безробіття, викоренення неформальної зайнятості, особливо її прекарізованих форм. Актуальним аспектом розширення можливостей зайнятості населення є сприяння розвитку дистанційних форм зайнятості з їх послідовним інституційним оформленням.
Превентивні заходи запобігання податковому боргу у сфері малого та середнього бізнесу
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Рудик, Наталія Василівна
Метою дослідження є формування дорожньої карти самостійного податкового контролю відсутності податкового боргу для суб’єктів господарювання малого та середнього бізнесу в Україні. Досліджено необхідність проведення податкових перевірок для малого та середнього бізнесу в частині попередження ухилення від сплати податків. У статті систематизовано види податкових перевірок, що передбачені Податковим кодексом України (далі – ПКУ) в умовах COVID. Деталізовано особливості зазначених перевірок і їх ключові характеристики. На основі аналізу показників динаміки відношення податкового боргу до податкових надходжень Зведеного бюджету України обґрунтовано необхідність проведення самоперевірок відсутності податкового боргу у суб’єктів господарювання МСБ (далі – СГ МСБ). Запропоновано Дорожню карту самостійного податкового контролю відсутності податкового боргу у СГ МСБ. Її структурна складова включає три етапи із покроковою деталізацією дій платника податків на кожному із кроків. В основу практичного аспекту дорожньої карти покладений превентивний контроль фінансової грамотності та сумлінності платників податків. Імплементація Дорожньої карти проводиться на прикладі СГ МСБ на спрощеній системі оподаткування, платника єдиного податку, на основі Електронного кабінету платника податків як ключового програмного забезпечення в умовах локдауну. Візуалізується механізм роботи в зазначеному електронному ресурсі. У статті розглянуто можливі напрями роботи податкових органів з упередження виникнення порушень податкового законодавства з боку СГ МСБ. Вони згруповані у 3 напрями: навчання платників податків, спрощення Електронного кабінету платника податків, прозорість напрямів використання сплачених ним податків.
Вплив форм консолідації на зростання вартості банків
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Примостка, Людмила Олександрівна; Краснова, Ірина Вікторівна; Литвиненко, Олексій Костянтинович
Мета статті полягає у дослідженні вартості банків та управління нею під час консолідації з метою виявлення взаємозв’язку між формою консолідації та зростанням вартості банку. Систематизовано й узагальнено основні форми консолідації з урахуванням світового та вітчизняного досвіду, до яких віднесено: злиття, поглинання, часткове поглинання, придбання активів, придбання конкретних активів, придбання основних засобів, придбання залишкової частки, зворотний викуп, рекапіталізація, обмін. Зазначено, що вибір форми консолідації банків визначається, насамперед, метою реалізації бізнес-інтересів учасників угоди. Наведено статистику масштабів світових угод M&A за формами консолідації. Проаналізовано 26901 угоду консолідації банків у різних формах за період з 01.01.1965 р. по 30.04.2019 р. по 146 країнах. Зазначено, динаміка угод M&A у банківському бізнесі сягнула пікових значень у період з початку 2000-х рр. і до кінця 2010 р. Саме в цей, кризовий період (криза в ІТ-індустрії та світова фінансова криза 2007–2008 рр.) відбулося 50 % всіх угод консолідації. Країною, в якій зафіксовано найбільшу кількість угод, є США, а регіоном, що переважає за сукупним обсягом угод, є Західна Азія. Зазначено, що кожна форма консолідації характеризується специфічним набором факторів, які на неї впливають. Як наслідок, саме ці фактори в результаті існуючих причинно-наслідкових зв’язків формують зміни в результуючій вартості банку. Результати досліджень підтвердили, що між формами процесів консолідації та факторами впливу на вартість існує зв’язок, і він має бути виявлений для кращого розуміння формування вартості банків перед укладанням угод M&A. Запропоновано існуючий в економічній літературі перелік факторів розширити, врахувавши бізнес-складову процесів консолідації.
Кредитно-дефолтні свопи у системі управління зовнішнім державним боргом
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Лупенко, Андрій Юрійович
Метою статті є систематизація теоретико-методологічних засад використання кредитно-дефолтних свопів у системі управління зовнішнім державним боргом. Досліджено теоретичні засади використання кредитно-дефолтних свопів у системі управління зовнішнім державним боргом. Узагальнено переваги та ваги кредитно-дефолтних свопів як похідних фінансових інструментів. Показано, що основними вадами кредитно-дефолтних свопів є їхня спекулятивність і залежність від міжнародних рейтингових агентств, а також нормативна неврегульованість відносин синтетичної сек’юритизації боргових активів. Концептуалізовано механізм функціонування кредитно-дефолтного свопу у системі управління ризиками зовнішніх державних запозичень. Визначено чинники впливу на вартість кредитно-дефолтного свопу у системі управління ризиками зовнішніх державних запозичень. Показано, що основними з них є кредитний рейтинг суверена, строк погашення боргових цінних паперів, ліквідність і дохідність облігацій зовнішньої державної позики, ринковий попит і пропозиція на боргові цінні папери та дефолтні свопи. Проаналізовано динаміку вартості кредитно-дефолтних свопів на боргові цінні папери України. Показано залежність між вартістю свопу та геополітичними чинниками формування міжнародної інвестиційної позиції держави. З метою підвищення ефективності використання кредитно-дефолтних свопів у системі управління зовнішнім державним боргом і мінімізації відсоткових ризиків зовнішніх державних запозичень запропоновано внесення змін до нормативно-правових актів, передбачивши в них сутність дефолтного свопу, склад сторін за ним, особливості обліку та формування вартості.
Сучасний стан та фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Іщенко, Ніна Андріївна
Метою статті є дослідження тенденцій сучасного стану та фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні. У статті проведено аналіз сучасного стану інноваційної діяльності підприємств в Україні, досліджено стан фінансування інноваційної діяльності. Тенденції інноваційної діяльності підприємств протягом 2015–2019 років засвідчують про наявність значних проблем і низький рівень розвитку інноваційної діяльності в Україні, що, своєю чергою, негативно відображається на конкурентоздатності продукції та розвитку економіки в цілому. Так, за даними Глобального індексу інновацій, Україна в 2019 р. посідає 47 місце серед 129 обстежених країн. Що стосується промислових підприємств, то інноваційно активними є лише 782 з них, що становить 15,8 % від їхньої загальної кількості. Було встановлено, що головною причиною гальмування впровадження інновацій на промислових підприємствах України є дефіцит фінансових ресурсів. Основним джерелом фінансування інновацій протягом 2015–2019 рр. залишаються власні кошти підприємств. Роль держави у фінансуванні інновацій не значна, тому майже увесь фінансовий тягар лягає на суб’єктів підприємницької діяльності, що є природним гальмом у підвищенні інноваційної активності підприємств. Визначено проблеми інноваційного розвитку підприємств в Україні та встановлено, що сучасний стан інноваційної діяльності є наслідком відсутності стратегічного бачення та послідовної державної політики щодо переведення України на інноваційний шлях розвитку. На основі цих досліджень було обґрунтовано необхідність розробленої в Україні Стратегії розвитку інноваційної діяльності до 2030 року.
Напрями забезпечення сталого розвитку підприємств за рахунок підвищення ефективності використання кредитних ресурсів
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Житар, Максим Олегович; Ярощук, Тетяна Юріївна
Метою статі є аналіз сучасного стану забезпечення сталого розвитку підприємства за рахунок підвищення ефективності використання кредитних ресурсів. Обґрунтовано взаємозв’язок сталого розвитку підприємства та його кредитоспроможності. Досліджено рівень глобального індексу конкурентоспроможності підприємств нашої країни у світовій економіці. Проведено аналіз сучасного стану промисловості за видами економічної діяльності, що дає змогу уявити загальну ситуацію, яка склалася в Україні. Проаналізовано особливості, що гальмують сталий розвиток підприємництва. Досліджено рейтинг найпопулярніших банків для бізнесу. Проаналізовано середні відсоткові ставки за кредитами для підприємців і сформовано головні переваги та недоліки оформлення кредитів бізнесменами. Досліджено, що головним фактором для отримання кредиту підприємцем є його фінансовий стан. Тому якщо бізнесмен чи підприємство мають можливість погашати кредит і відсотки за діючими зобов'язаннями без затримок і в повному обсязі, то це є сприятливим і важливим чинником для кредиторів. Виявлено, що кредитні ставки наразі для багатьох підприємств залишаються надто високими та дорогими інструментами залучення додаткових коштів для бізнесу, а причиною цьому є неповерненість кредитів у банки. Зроблено висновки, що однією з центральних проблем, які в цей час стоять перед Україною, є управління сталим розвитком підприємств, і одним з основних факторів цього управління є використання кредитних ресурсів банків. Визначено, що підприємства нашої країни мають всі шанси стати головним носієм технічного прогресу та джерелом зростання національної конкурентоспроможності, але для того, щоб вона почала наближатися до рівня розвитку провідних країн світу, потрібні вкладення значних грошових ресурсів. Доведено, що доцільно основну увагу зосередити на розробці та вдосконаленні стратегічних напрямків управління сталим розвитком, що стосуються залучення кредитних ресурсів, а саме впровадження процесу відбору і подальшої державної підтримки оптимальних інвестиційних проєктів, здатних підвищити рівень сталого розвитку підприємництва, та підвищення ефективності використання кредитних ресурсів для довгострокових проєктів підприємства.
Метод теорії суспільних фінансів та його альтернативи
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Дерлиця, Андрій Юрійович
У статті сформульовано трактування методу теорії суспільних фінансів як сукупності таких складових: вихідних положень і світоглядних орієнтирів; конкретних методів дослідження; способів перевірки отриманих результатів. Здійснено порівняльний аналіз вихідних припущень і світоглядних позицій західної теорії суспільних фінансів, сучасної вітчизняної та радянської теорії державних фінансів. Розкрито відмінність підходів цих теорій стосовно бачення: концептуально-філософської основи (матеріалізму / ідеалізму); традицій використання історичного методу; ролі базису та надбудови для фінансової науки; орієнтації на вартість / корисність при дослідженні природи фіскальних феноменів; відмінностей трактування базової одиниці аналізу (індивід, група, клас); використовуваної концепції держави (органічної / механістичної); пояснення характеру взаємодії між базовими одиницями аналізу; ставлення до позитивного / нормативного підходу. Вказано на методологічну орієнтацію західної фінансової думки на методологічний індивідуалізм, радянської теорії державних фінансів – на методологічний холізм і відсутність чіткої визначеності у цих питаннях сучасної фінансової науки в Україні. Зауважено негативну тенденцію оцінки фіскальних явищ в Україні із позиції державоцентризму та інтересів і потреб держави, що виникає саме на основі методологічних установок холізму і переважання органічного погляду на державу. Показано, що сучасна вітчизняна фінансова наука досі знаходиться на перехідному етапі. Внаслідок її світоглядних установок вона є теорією державних фінансів (фінансових ресурсів держави), тоді як західна наука є теорією суспільних фінансів (загальносуспільними, публічними коштами). У роботі окреслено орієнтири подальшої трансформації методологічних основ фінансової науки в Україні.
Конфігурації взаємодії банків і страхових компаній для забезпечення їх сталого розвитку в умовах глобальних викликів
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Гребенікова, Олена Володимирівна; Татар, Марина Сергіївна; Коваль, Марина Іванівна
Метою статті є аналіз причин, принципів і конфігурацій взаємодії банків і страхових компаній для забезпечення їх сталого розвитку в умовах посилення глобальних викликів, розроблення практичних рекомендацій щодо подальшого розвитку банкострахової взаємодії в Україні. Проаналізовано фактори, що стримують банкострахову взаємодію та фактори, що її стимулюють, серед яких виділено зростання потреб клієнтів у комплексному банкостраховому обслуговуванні, розуміння банками необхідності надання комплексного страхового захисту, розробка й активне впровадження нових банкострахових продуктів тощо. Досліджено передумови, принципи, форми та види взаємодії банків і страхових компаній, зокрема, взаємне вкладення в капітал, клієнтські відносини, партнерські відносин, інтеграція тощо, проаналізовано особливості взаємовідносин банків і страхових компаній на різних рівнях інтеграції; визначено напрями активізації та модернізації процесів взаємодії між банками та страховими компаніями в Україні в умовах посилення глобальних викликів. Аналіз діагностичних показників банків і страхових компаній показав, що на фінансові показники банків не сильно позначається наявність страхової компанії, а для страхових організацій наявність банків у складі фінансових конгломератів дозволяє збільшувати обсяг укладених страхових договорів й отримувати більший обсяг валових страхових премій. Перспективами подальших досліджень у цьому напрямі є кореляційно-регресійний аналіз взаємозв’язку фінансових результатів діяльності банків залежно від наявності у складі фінансового конгломерату страхової компанії та взаємозв’язку фінансових результатів діяльності страховиків залежно від взаємодії з банківською установою, формування організаційного механізму взаємодії банків і страхових компаній, удосконалення системи державного нагляду за взаємовідносинами й співпрацею між зазначеними суб’єктами.
Розвиток освітнього середовища інноваційно-активного університету: особливості та критерії
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Полякова, Ганна Анатоліївна; Білоконенко, Ганна Володимирівна
Статтю посвячено питанням трансформації закладів вищої освіти, зміни їх місії та діяльності в умовах переходу до суспільства знань та становлення інноваційної економіки. Метою статті є визначення особливостей та критеріїв розвитку освітнього середовища університету в умовах переходу до інноваційної економіки. Актуальність дослідження пов’язана з еволюційною трансформацією сучасних університетів до університетів нового покоління. Така трансформація полягає у зміні їх моделей: від моделі академічного університету (Університет 1.0), місією якого є освіта (якісна підготовка кадрів), до інноваційно-активної моделі дослідницького університету (Університет 2.0), місією якого є освіта та дослідження (генерування знань і технологій); та до моделі підприємницького університету (Університет 3.0), місією якого є освіта, дослідження, підприємництво (комерціалізація генерування знань і технологій). Трансформація університету неможлива без розвитку його освітнього середовища. У результаті дослідження розкрито змістовні особливості розвитку освітнього середовища різних моделей університету нового типу (академічного, дослідницького та підприємницького університетів) за компонентами: ціннісно-орієнтаційним, суб’єктним, змістовно-методичним, інформаційним, організаційно-діяльнісним, просторово-предметним. Для визначення стану та цільового спрямування розвитку освітнього середовища університету запропоновано ключові критерії розвитку університету нового покоління та освітнього середовища академічного, дослідницького, підприємницького університетів. Ключові критерії розвитку університету нового типу та його освітнього середовища розроблено за складовими: місія університету нового покоління, якість цілей розвитку, якість процесів розвитку, якість умов розвитку та якість результатів. Перспективами подальших досліджень у цьому напрямку є розробка інструментів діагностування і моделювання розвитку освітнього середовища закладу вищої освіти в умовах переходу до інноваційної економіки.
Знання та технології як суспільні блага
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Дубєй, Юлія Володимирівна
У статті розглянуто особливості знання та технологій як факторів сучасного економічного розвитку, а також проаналізовано їх сутнісні характеристики в контексті теорії суспільних благ. Доведено, що для знань і результатів фундаментальних наукових досліджень характерні властивості неконкурентності та неподільності у споживанні, оскільки їх споживання одним суб’єктом не зменшує можливостей споживання іншими. Обґрунтовано, що знання прикладного характеру та результати прикладних досліджень втрачають властивості суспільних благ через фіксацію прав на інтелектуальну власність. Проаналізовано рівень та обсяги витрат на наукові дослідження деяких країн світу. Зазначено, що постійне зниження частки витрат на виконання НДР у ВВП та суттєве зменшення фінансування фундаментальних наукових досліджень консервує науково-технологічне відставання України від провідних країн світу та унеможливлює швидке технологічне оновлення вітчизняної економіки. З’ясовано, що на першому етапі життєвого циклу технологій, зважаючи на наявність механізму патентування науково-технічних розробок і монопольні права власників нових технологій на їх виключне використання, економічні суб’єкти отримують інноваційну ренту. Однак монополія на нові технології не є абсолютною через загрозу витоку інформації в процесі взаємодії з потенційними покупцями та копіюванням або імітацією нових продуктів чи нових процесів на стадії їх практичного впровадження. Доведено, що на етапі прискореної дифузії таких технологій вони набувають характеристик змішаного суспільного блага.
Виробничий потенціал газовидобувного комплексу: поняття, структура, фактори формування та використання
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Андріїшин, Назар Михайлович
Обґрунтовано економічну сутність категорії «виробничий потенціал газовидобувного комплексу» з позиції системного підходу та сукупності факторів, що визначають можливість виконання газовидобувним комплексом (ГВК) покладених функцій. Визначено методичні підходи до трактування сутності та структури виробничого потенціалу з урахуванням особливостей газовидобування. Зазначено, що дослідження виробничого потенціалу слід починати з його виробничих функцій, які забезпечуються ресурсним потенціалом компанії. Взаємозв`язок факторів виробництва та ресурсів полягає в тому, що лише ресурси, які можуть бути використані у виробництві, вважаються факторами виробництва. Акцентовано увагу на тому, що успіхи газовидобувного комплексу сьогодні визначаються не тільки обсягом підтверджених запасів вуглеводнів і наявністю сучасних технологій чи видобувного обладнання, але головним чином – наявним інтелектуальним капіталом, до якого належать і провідні технічні працівники, і менеджмент газовидобувного комплексу, і програмісти, включаючи розроблене ними програмне забезпечення. Досліджено, що спроможність компанії ефективно використовувати інтелектуальний капітал є стійкою конкурентною перевагою у забезпеченні майбутнього збалансованого розвитку, оскільки інтелектуальний капітал ґрунтується на накопиченні та використанні специфічних знань, ідей та інформації, що властиві та мають цінність саме для конкретної компанії. Ефект від їхнього використання є результатом практичної реалізації цих знань, передачі молодим співробітникам компанії досвіду та взаємодії з партнерами й контрагентами. Інтелектуальний капітал сьогодні впливає на інвестиційну привабливість та конкурентоспроможність ГВК більшою мірою, ніж матеріальні активи та фінансовий капітал. Тому виробничий потенціал газовидобувного комплексу не можна звужувати до його виробничих потужностей (матеріального капіталу). Зроблено висновок, що, виходячи з того, що ГВК являє собою систему підприємств та організацій різного функціонального призначення, його виробничий потенціал слід розглядати системно, комплексно оцінюючи за кількістю та якістю склад ресурсів, які створюють можливості для всіх структурних одиниць виконувати свої функції відповідно до стратегічних завдань розвитку.
Формування стратегічного потенціалу безпеко-орієнтованого розвитку підприємства
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Шкребень, Роман Петрович; Харнам, Михайло Володимирович; Отенко, Ірина Павлівна
Розвиток інформаційної економіки, інтеграція України у світовий економічний простір, процеси глобалізації та викликане цим посилення конкуренції загострюють проблему якісного й ефективного управління бізнес-процесами промислових підприємств. Необхідність зростання масштабів високотехнологічного виробництва, розширення номенклатури інноваційних товарів, нових вимог до їх якості обумовлюють фокусування уваги підприємств на процесах формування їх стратегічного потенціалу – пізнання й пошуку нових стратегічних можливостей, реалізації організаційних форм і засобів, створення умов для сталого інноваційного, безпеко-орієнтованого розвитку вітчизняних підприємств. Формування стратегічного потенціалу як об’єкта управління розвитком починається на етапі виникнення намірів, вибору та визначення цілей. Стратегічним інструментарієм безпеко-орієнтованого розвитку підприємства виступають стратегії, механізми (координації, навчання, регулювання, збереження та захисту), організаційні способи, форми стратегічного управління економічною безпекою, а також методи вибору й узгодження адаптивних заходів, що відповідають орієнтирам розвитку підприємства. Розподіл стратегій з безпеки розвитку на види включає, перш за все, види пасивної та активної стратегічної поведінки підприємства на ринку. Стратегії пасивного виживання, які використовують наявні можливості та є типовим способом дій для підприємства у стабільному та передбачуваному середовищі; «пасивність» дій визначається тим, що підприємство не намагається впливати на зовнішнє середовище. Стратегії активного виживання направлені на активний пошук та ефективне використання можливостей підприємства й реалізуються за рахунок перебудови внутрішньої структури підприємства та використання складних стратегічних форм поведінки на ринку. Стратегії активного впливу на зовнішнє середовище реалізуються за рахунок активного пошуку та створення нових можливостей для інноваційного розвитку підприємства.
Цифрові інструменти інноваційного розвитку бізнес-організації
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Шатілова, Олена Володимирівна; Шишук, Назарій Олегович
У статті розглянуто актуальні питання забезпечення інноваційного розвитку бізнес-організації в умовах цифрової трансформації. Метою статті є дослідження сутності та ролі цифрових інструментів в інноваційному розвитку бізнес-організації. На основі порівняльного аналізу наявних у сучасній економічній літературі підходів до розуміння сутності цифрової трансформації виділено основні сфери її впливу: цифрова трансформація суспільства, цифрова трансформація бізнес-середовища, цифрова трансформація працівників, цифрова трансформація операційної діяльності бізнес-організації. Проаналізовано зв'язок цифрової трансформації з інноваційним розвитком бізнес-організації. Встановлено, що, з одного боку, цифрова трансформація є передумовою інноваційного розвитку бізнес-організації, з іншого – інноваційна бізнес-організація може бути генератором і амбасадором популяризації цифрової трансформації. Визначено, що інноваційний розвиток бізнес-організації залежить від таких цифрових складових, як: цифровізація працівників, цифровізація бізнес-процесів, цифровізація управління. Подано характеристику таких цифрових інструментів інноваційного розвитку бізнес-організації, як: цифрове робоче місце, цифрові засоби комунікації, цифровий документообіг, цифрові інструменти накопичення та аналізу інформації. Встановлено, що основними факторами, що перешкоджають «цифровому добробуту» в бізнес-організаціях, є такі: необізнаність керівництва, надмірний консерватизм, надмірна бюрократизація, наявність «технологічної прірви» та брак ресурсів. Перспективними напрямками подальших досліджень у цій сфері є розробка нових цифрових інструментів, які б доповнювали перелік існуючих, а також удосконалення механізмів їх імплементації.
Науково-методичний підхід до вибору фінансової стратегії підприємства
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Хлевицька, Тетяна Борисівна; Плевако, Наталія Олегівна
Процеси ринкової трансформації економіки України визначили необхідність нових підходів до управління діяльністю вітчизняних підприємств, які б забезпечили їх фінансову стійкість і конкурентоспроможність, особливо в умовах недостатнього рівня генерування власних фінансових ресурсів і труднощів із їх залученням. За таких умов особливої актуальності набувають питання забезпечення стратегічного розвитку підприємств, що вимагає пошуку оптимальних методів вибору стратегій з урахуванням багатьох критеріїв та альтернатив. Метою статті є обґрунтування науково-методичного підходу до вибору фінансової стратегії підприємства, який ґрунтується на полівекторності та ґрунтовності розрахунків. В його основу покладено метод аналізу ієрархій як такий, що допомагає приймати рішення в складних, структурованих, багатокритеріальних та багатоальтернативних ситуаціях. В статті обґрунтовано необхідність глибокого аналізу узгодженості думок експертів з метою підвищення аргументованості та зваженості процесу вибору стратегії. Доведено доцільність широкого використання математичного апарату при розробці й оцінці якості реалізації обраних стратегій. Практична значущість застосування цього підходу полягає в підвищенні рівня обґрунтованості прийнятих стратегічних рішень та можливостях їх завчасного та своєчасного коригування шляхом диференціації критеріїв прийняття рішень і зміни стратегічних альтернатив. Запропонований підхід може бути застосований для формування стратегічного портфеля будь-якого підприємства незалежно від обсягів діяльності та форми власності. Його кінцевий результат вбачається в підвищенні якості стратегічного управління на вітчизняних підприємствах.
Концептуальні підходи до визначення поняття «електронна комерція»
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Трушкіна, Наталія Валеріївна; Сергєєва, Олена Романівна; Шкригун, Юлія Олегівна
На сучасному етапі стрімкого формування цифрового простору актуалізуються проблеми розвитку електронної комерції. Мета статті полягає в узагальненні та систематизації існуючих наукових підходів до трактування поняття «електронна комерція», та обґрунтуванні авторського підходу до визначення суті й змісту цього терміна. Для досягнення поставленої мети використано методи аналізу й синтезу, порівняння, структурно-логічного узагальнення, класифікації. У статті встановлено, що більшість дослідників електронну комерцію ототожнюють з такими поняттями, як електронний бізнес, інтернет-бізнес, ІТ-бізнес, електронний маркетинг, електронна торгівля, цифровий маркетинг, інтернет-маркетинг, інтернет-торгівля, інтернет-комерція, електронна роздрібна торгівля, віртуальна торгівля, дистанційна торгівля, електронний трейдинг. Наукові підходи до формулювання терміна «електронна комерція» умовно систематизовано за класифікаційними групами: частина електронного бізнесу; вид господарської діяльності; економічна діяльність; комерційна діяльність; вид електронної комерційної діяльності; вид підприємництва; специфічний вид торгівлі; маркетингова стратегія; форма бізнес-процесу; електронна взаємодія економічних суб’єктів; форма торгівлі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій; електронна комерційна угода; вид суспільних відносин з купівлі-продажу товарів; сукупність правил здійснення електронних відносин при купівлі-продажу товарів. На основі теоретичного узагальнення існуючих наукових розробок щодо понятійного апарату запропоновано авторське трактування терміна «електронна комерція» як складової електронного бізнесу, суть якої полягає у зміцненні партнерських взаємовідносин у процесі купівлі-продажу продукції з використанням цифрових технологій та інформаційних систем; ефективної форми організації логістичної діяльності підприємств із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій і систем; інструменту просування продукції на ринок за допомогою цифрових технологій.
Науково-методичні аспекти оцінки стійкого розвитку машинобудівних підприємств як інструмент корегування управлінської діяльності в стратегічному ракурсі
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Секірож, Ярослав Васильович
У статті визначено, що машинобудівні підприємства мають домінантне значення для забезпечення стійкого розвитку машинобудівної галузі нашої країни, оскільки машинобудівна галузь є домінантною складовою господарського комплексу нашої країни. Стан і перспективи подальшої динаміки діяльності підприємств, що належать до галузі машинобудування, є актуальним напрямом дослідження в умовах трансформаційних процесів, що відбуваються в нашій країні, оскільки новітній рівень функціонування машинобудівних підприємств перебуває у важкому фінансово-економічному стані. Зроблено висновок, що науково-методичний підхід до оцінки стійкого розвитку машинобудівних підприємств охоплює весь спектр фінансово-економічної інформації, що постійно змінюється, та потенційні можливості розвитку підприємства, оскільки сучасна ситуація, що характеризується стрімкими економічними змінами на машинобудівних підприємствах, вимагає нових методичних підходів до її вивчення. Запропонований науково-методичний підхід повинен стати тим інструментом у системі стратегічного управління підприємством, який би з урахуванням наявних цілей діяльності на основі аналізу фінансово-економічного стану та статистики стійкого розвитку підприємства дозволив своєчасно корегувати загальну управлінську діяльність підприємств, оскільки основною метою підходу є своєчасне виявлення відхилень фактичних результатів стійкого розвитку підприємств від прогнозованих; визначення причин, що викликали визначені відхилення, розробка дій з відповідного корегування часткових напрямків фінансово-господарської діяльності з метою їх нормалізації та підвищення загального розвитку підприємств.
Інноваційна діяльність підприємств аграрного сектора як критерій ефективності його виробничо-господарського потенціалу
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Сагачко, Юлія Миколаївна; Тєшева, Лариса Василівна
У цей час актуальним питанням для українських підприємств сільського господарства є необхідність раціональної організації виробничо-господарської діяльності. Оскільки сучасна економічна ситуація в Україні та в світі загалом висувають високі вимоги до якості виробленої аграрними підприємствами продукції. При цьому постійно змінюються попит на різні види сільськогосподарської продукції та витрати, що несе підприємство для її вирощування. Ринкове середовище конкурентних відносин характеризується наявністю складнощів у пошуку можливостей і ресурсів, забезпечення відповідного темпу розвитку підприємства та встановлення рівня цін, для визначення оптимального виробничого функціонування підприємства. Для цього необхідною умовою їх ефективності є вміла організація інноваційної діяльності відповідно до економічних умов регіону розташування підприємства. Розглянуто теоретичну основу інноваційної діяльності аграрних підприємств, а саме: досліджено особливості інноваційної діяльності та процес впровадження інновацій у виробничу діяльність. Також проаналізовано проблеми інноваційного розвитку аграрних підприємств України. Своєю чергою, у статті запропоновано пріоритетні напрями їх інноваційного розвитку. Також розглянуто SWOT-аналіз як метод визначення напряму майбутнього розвитку організації. Визначено необхідність оптимального поєднання виробничої та інноваційної діяльності, що в підсумку дасть змогу не лише постійно вдосконалювати виробничий процес і продукцію, а й діяти на випередження, що і є головною функцією керівництва організації. Визначено, що пошук напрямів інноваційних змін має бути системним. Тільки шляхом цілеспрямованого і організованого аналізу можливостей, які надає середовище господарювання, своєчасного і обґрунтованого залучення економічно вигідних для організації нововведень можна постійно поліпшувати її діяльність, підвищувати престиж і конкурентоспроможність.
Реінжиніринг як інноваційна основа реконструкції системи управління підприємством
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Прохорова, Вікторія Володимирівна; Божанова, Олена Василівна; Юхман, Ярина Василівна
Актуальність теми зумовлена тим, що на сьогодні розвиток світової економічної системи супроводжується інноваційними процесами. Інноваційний розвиток підприємств є єдино можливим напрямком, здатним вивести економіку країни із кризового стану. Для більшості вітчизняних промислових підприємств необхідним є відмовлення від традиційної системи управління підприємством і проведення змін у системі управління підприємством. Отже, актуалізується потреба застосування методів і інструментів активізації інноваційного розвитку в різних сферах діяльності підприємств, посилюється значущість реінжинірингу як інноваційної основи реконструкції системи управління підприємством. Метою статті є розробка концептуального базису реінжинірингу як інноваційної основи реконструкції системи управління підприємством. У роботі авторами розкрито зміст і продемонстровано значущість реінжинірингу як інноваційної основи реконструкції системи управління підприємством. Висвітлено переваги використання реінжинірингу, визначено сутність реінжинірингу як економічного процесу, що дозволяє забезпечити системний та комплексний підхід до інноваційної переорієнтації та перебудови системи управління підприємством в цілому чи окремих її функціональних складових. Запропоновано власне визначення поняття «реінжиніринг». Обґрунтовано, що реінжиніринг дозволяє інноваційно реконструювати систему управління підприємством. Показано необхідність проведення реінжинірингу системи управління підприємством. Запропоновано концептуальний базис реінжинірингу як інноваційну основу реконструкції системи управління підприємством, який містить у собі принципи, на яких базується реінжиніринг як інноваційна основа реконструкція системи управління підприємством, та основні етапи здійснення реінжинірингу. Реінжиніринг як інноваційна основа реконструкції системи управління підприємством передбачає цілісне та системне моделювання і принципово змінює інформаційні потоки підприємства, в результаті спрощується організаційна структура, перерозподіляються ресурси, оптимізуються витрати окремих ресурсів, скорочуються терміни реалізації продукції, підвищується якість обслуговування, поліпшується імідж підприємства.

Browse

Recent Submissions