Журнал "Проблеми економіки" 2020, № 4

Permanent URI for this collection

https://dr.csbc.edu.ua/handle/123456789/899

Browse

Now showing 1 - 20 of 45

Виробничий потенціал газовидобувного комплексу: поняття, структура, фактори формування та використання
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Андріїшин, Назар Михайлович
Обґрунтовано економічну сутність категорії «виробничий потенціал газовидобувного комплексу» з позиції системного підходу та сукупності факторів, що визначають можливість виконання газовидобувним комплексом (ГВК) покладених функцій. Визначено методичні підходи до трактування сутності та структури виробничого потенціалу з урахуванням особливостей газовидобування. Зазначено, що дослідження виробничого потенціалу слід починати з його виробничих функцій, які забезпечуються ресурсним потенціалом компанії. Взаємозв`язок факторів виробництва та ресурсів полягає в тому, що лише ресурси, які можуть бути використані у виробництві, вважаються факторами виробництва. Акцентовано увагу на тому, що успіхи газовидобувного комплексу сьогодні визначаються не тільки обсягом підтверджених запасів вуглеводнів і наявністю сучасних технологій чи видобувного обладнання, але головним чином – наявним інтелектуальним капіталом, до якого належать і провідні технічні працівники, і менеджмент газовидобувного комплексу, і програмісти, включаючи розроблене ними програмне забезпечення. Досліджено, що спроможність компанії ефективно використовувати інтелектуальний капітал є стійкою конкурентною перевагою у забезпеченні майбутнього збалансованого розвитку, оскільки інтелектуальний капітал ґрунтується на накопиченні та використанні специфічних знань, ідей та інформації, що властиві та мають цінність саме для конкретної компанії. Ефект від їхнього використання є результатом практичної реалізації цих знань, передачі молодим співробітникам компанії досвіду та взаємодії з партнерами й контрагентами. Інтелектуальний капітал сьогодні впливає на інвестиційну привабливість та конкурентоспроможність ГВК більшою мірою, ніж матеріальні активи та фінансовий капітал. Тому виробничий потенціал газовидобувного комплексу не можна звужувати до його виробничих потужностей (матеріального капіталу). Зроблено висновок, що, виходячи з того, що ГВК являє собою систему підприємств та організацій різного функціонального призначення, його виробничий потенціал слід розглядати системно, комплексно оцінюючи за кількістю та якістю склад ресурсів, які створюють можливості для всіх структурних одиниць виконувати свої функції відповідно до стратегічних завдань розвитку.
Вплив форм консолідації на зростання вартості банків
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Примостка, Людмила Олександрівна; Краснова, Ірина Вікторівна; Литвиненко, Олексій Костянтинович
Мета статті полягає у дослідженні вартості банків та управління нею під час консолідації з метою виявлення взаємозв’язку між формою консолідації та зростанням вартості банку. Систематизовано й узагальнено основні форми консолідації з урахуванням світового та вітчизняного досвіду, до яких віднесено: злиття, поглинання, часткове поглинання, придбання активів, придбання конкретних активів, придбання основних засобів, придбання залишкової частки, зворотний викуп, рекапіталізація, обмін. Зазначено, що вибір форми консолідації банків визначається, насамперед, метою реалізації бізнес-інтересів учасників угоди. Наведено статистику масштабів світових угод M&A за формами консолідації. Проаналізовано 26901 угоду консолідації банків у різних формах за період з 01.01.1965 р. по 30.04.2019 р. по 146 країнах. Зазначено, динаміка угод M&A у банківському бізнесі сягнула пікових значень у період з початку 2000-х рр. і до кінця 2010 р. Саме в цей, кризовий період (криза в ІТ-індустрії та світова фінансова криза 2007–2008 рр.) відбулося 50 % всіх угод консолідації. Країною, в якій зафіксовано найбільшу кількість угод, є США, а регіоном, що переважає за сукупним обсягом угод, є Західна Азія. Зазначено, що кожна форма консолідації характеризується специфічним набором факторів, які на неї впливають. Як наслідок, саме ці фактори в результаті існуючих причинно-наслідкових зв’язків формують зміни в результуючій вартості банку. Результати досліджень підтвердили, що між формами процесів консолідації та факторами впливу на вартість існує зв’язок, і він має бути виявлений для кращого розуміння формування вартості банків перед укладанням угод M&A. Запропоновано існуючий в економічній літературі перелік факторів розширити, врахувавши бізнес-складову процесів консолідації.
Економічна примітивізація як інституціональний виклик євроінтеграційних процесів
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Куклін, Олег Володимирович; Пустовійт, Роберт Фрідріхович; Криворучко, Михайло Юрійович
Статтю присвячено дослідженню проблеми економічної примітивізації в контексті євроінтеграції. Економічна примітивізація розглядається як процес витіснення видів економічної діяльності з високою доданою вартістю і заміщення їх видами діяльності з низькою доданою вартістю. За результатами дослідження встановлено, що проблема економічної примітивізації знайшла широке висвітлення в працях опозиційного до неокласичного «мейнстріму» норвезького вченого Е. Райнерта. Так, учений критично переосмислює теорію порівняльних переваг як основу міжнародної спеціалізації країни, наводячи негативний досвід європейських країн, які в процесі євроінтеграції зіштовхнулися з проблемою занепаду традиційних галузей економіки (в першу чергу важкої промисловості). На основі опрацювання аналітичних звітів з дослідження конкурентоспроможності ЄС та його регіонів визначено, що неокласичний підхід до регіональної конкурентоспроможності потребує розширення, яке досягається поєднанням неокласичних факторів конкурентоспроможності (здатність фірм ефективно використовувати ресурси і підвищувати продуктивність виробництва) з такими факторами, як зростання рівня доходів населення і формування сприятливого середовища для мешканців і бізнесу. Акцентовано увагу на актуальності для України проблематики економічної примітивізації у світлі реалізації євроінтеграційного курсу: в рамках теорії порівняльних переваг, яка використовується як основа розробки експортної стратегії нашої держави, наголос робиться на розвитку експортних галузей з низькою доданою вартістю – особливо чітко це простежується у сфері машинобудування. В рамках цього дослідження наголошено на інституціональній природі економічної примітивізації, оскільки вона не є предметом неокласичного, традиційного економічного аналізу. Аргументовано необхідність врахування якісного (квалітативного) – а не лише кількісного – аспекту аналізу економічної діяльності: окрім теоретико-методичного підходу «мінімізація витрат – максимізація прибутку» необхідно використовувати підходи, запропоновані І. фон Тюненом, Ф. Лістом та Й. Шумпетером, засновані на диференціації галузей діяльності за рівнем економічної віддачі та силою синергетичного ефекту.
Економічний взаємозв’язок розвитку сільського господарства та сільськогосподарського машинобудування
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Вітюк, Анна Валеріївна; Сметанюк, Олена Анатоліївна
Статтю присвячено дослідженню взаємозв’язку розвитку галузей сільського господарства та сільськогосподарського машинобудування. Досліджено обсяги виробництва окремих видів машин і устаткування для сільського господарства. Проаналізовано динаміку виробництва продукції галузей рослинництва та тваринництва. Досліджено динаміку таких показників розвитку сільського господарства, як чистий прибуток, субсидії, податки, чиста додана вартість, споживання основного капіталу й ін. Встановлено потроєння обсягів діяльності та постійне стабільне зростання чистого прибутку сільськогосподарських товаровиробників. Доведено, що оновлення використовуваної господарствами техніки є менш активним, ніж зростання чистого прибутку, відповідно вказано, що підприємства володіють фінансовими ресурсами для створення попиту на сільськогосподарську техніку. Виявлено особливості виробництва сільськогосподарської техніки в Україні на сучасному етапі, зокрема, причини та наслідки такого стану виробництва техніки для сільського господарства. Встановлено дві протилежні тенденції у виробництві сільськогосподарської техніки, зокрема, скорочення виробництва складної дороговартісної техніки та збільшення виробництва менш вартісних пристроїв. Досліджено стан основних засобів ву сільському господарстві через виявлення їх вартості та ступеня зносу. Виявлено наслідки зростання кількості та якості використовуваної техніки в сільському господарстві. Визначено вимоги аграрних підприємств до якості сільськогосподарської техніки та здійснено їх класифікацію на вимоги до якості, вартості та сервісу. До вимог якості було віднесено техніко-функціональні властивості; до вимог вартості належать ціни устаткування, знижки та вартість додаткових послуг. Сервісні вимоги включають забезпечення якості інформаційного, організаційного та технічного обслуговування. Відповідно до встановлених вимог було розроблено технічні, організаційні, економічні та соціальні способи задоволення цих вимог.
Забезпечення економічної безпеки підприємства через мотивацію персоналу до стратегічних змін
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Ареф’єва, Олена Володимирівна; Ковальчук, Альона Миколаївна
Стратегічні зміни передбачають нові виклики та загрози системі економічної безпеки підприємства. Особливо чутливими до таких змін залишаються ресурсні складові економічної безпеки: кадрова та фінансова. Кадровий склад як ресурс підприємства, його професіоналізм та уміння є одним із основних факторів впливу на економічну безпеку, тому доцільним є формування мотиваційної системи управління персоналом як складової управління економічною безпекою у контексті забезпечення стратегічного розвитку підприємства. Метою статті є дослідження мотивації персоналу до стратегічних змін і розвитку у контексті забезпечення економічної безпеки підприємства. Використовуючи методи аналізу, порівняння та узагальнення у статті досліджено взаємозалежність стратегічних економічних інтересів підприємства та забезпечення економічної безпеки, роль і методи мотивації в економічній безпеці, мотиваційний механізм управління персоналом. У результаті дослідження було розглянуто стратегічні, тактичні й операційні методи мотивації персоналу та визначено їх взаємозв’язок. Запропоновано стратегічні напрями мотивації персоналу у системі забезпечення економічної безпеки в умовах стратегічних змін. Також запропоновано конкретні заходи щодо мотивації персоналу в умовах стратегічних змін, які в основному включають в себе нематеріальні заходи, що спрямовані на внутрішню особисту мотивацію окремого працівника. Мотивація персоналу в умовах стратегічних зміни може забезпечити оптимальний рівень захищеності як особистих інтересів, так і інтересів підприємства. Розробка мотиваційного механізму управління персоналом дозволить перебудувати систему економічної безпеки відповідно до стратегічних змін.
Запровадження системи управління якістю на промисловому підприємстві: проблеми та ризики
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Лебединець, Вячеслав Олександрович; Прохоренко, Олена Вікторівна
Метою статті є обґрунтування раціонального плану проєктування й запровадження системи управління якістю (СУЯ) на типовому вітчизняному промисловому підприємстві: від передпроєктної фази до отримання сертифіката відповідності; висвітлення проблем, які виникають при впровадженні СУЯ, а також формулювання обґрунтованих рекомендацій щодо їх розв’язання. Запровадження СУЯ розглядається як проєкт з відповідними стадіями: ініціації – прийняття рішення про запровадження СУЯ та призначення менеджера проєкту і робочої групи; планування – навчання робочої групи, визначення місії, бачення, політики у сфері якості компанії та розробки структури процесів СУЯ; реалізації – розробки й видання документів СУЯ та циклу передсертифікаційних внутрішніх аудитів; завершення ? впровадження всіх розроблених документованих процедур та одержання сертифіката відповідності вимогам стандарту ISO 9001. Наведено стадії проєкту, їх послідовність, прогнозна тривалість і розподіл відповідальності між задіяними особами. Розглянуто можливі проблеми, що виникають на різних стадіях такого проєкту, а саме: конфлікт структури процесів СУЯ з наявною організаційною структурою, уніфікація термінів у структурі процесів СУЯ внаслідок існуючої термінології внутрішньої документації, відсутність або нечітке формулювання показників результативності, складнощі з формуванням системи документації. Серед причин виникнення вказаних проблем виділено відсутність мотивації, непрофесіоналізм та/або брак часу розробників, намагання підлаштовуватись під існуючу систему, невідповідність фактичних цілей керівника організації задекларованим. Області виникнення проблем запропоновано розділити на три групи: з боку осіб-виконавців (особистісні), з боку системи (системні) та з боку керівництва компанії (адміністративні або лідерські). Запропоновано низку заходів з усунення чи мінімізації ризиків виникнення проблем при запровадженні СУЯ та визначено розподіл сфер відповідальності за організацію означених заходів.
Зарубіжний досвід процесів реформування регіональних ринків електроенергетики
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Романюк, Роман В’ячеславович
Інноваційно-інвестиційний розвиток є важливим і необхідним складником формування конкурентного середовища, підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання та процесом лібералізації загалом. Досвід зарубіжних країн переконливо свідчить, що результативність процесів лібералізації за умов докорінної адаптації законодавчо-нормативного забезпечення, стабільності, надійності та безперебійності електропостачання за умов демонополізації енергетичної сфери орієнтується на синергетичний ефект, більший у рази. У статті досліджено особливості трансформаційних процесів електроенергетичних ринків провідних країн світу та Європи. Здійснено огляд критеріїв, які лягли в основу. Окреслено наслідки зазначеного реформування регіональних ринків енергетичного сектора шляхом інтеграції розвитку промислового сектора країни; наявність територіально-кліматичних умов, що веде до розуміння пошуку та імплементації саме тієї моделі, яка якнайбільше забезпечуватиме безперебійність і багатофункціональність національних і регіональних електроенергетичних ринків. Здійснено моніторинг етапів реформування. Імплементація нормативно-законодавчих засад була орієнтована в напрямі векторів своєї реалізації: розмежування певних видів своєї діяльності, пов’язаних з транспортуванням, виробництвом, купівлею та реалізацією електроенергії; уніфікація єдиного тарифу за використанням енергетичних ресурсів по всіх територіях ЄС. З’ясовано, що в процесі реформування електроенергетичних ринків немає універсального сценарію, котрий зміг би пришвидшити ці процеси, оскільки трансформація здійснюється виключно за особливих умов, притаманних виключно конкретній країні. Досвід приведених розвинутих країн показав неоднозначність наслідків реформування за умов застосування однакових моделей. Зазначено, що в процесі лібералізації енергоринків країни Європейського Союзу першочергово взяли за ціль імплементувати нормативно-правові документи та структурно розділили їх на весь період реформ на 3 стадії. Окреслено майбутній сценарій реформування електроенергетичного ринку України з урахуванням напрацювань і досвіду провідних країн з акцентуванням діяльності на такі сегменти, як: «ринок прямих двосторонніх договорів»; «ринок ф'ючерсних поставок», «балансуючий ринок», «супутній ринок». Здійснено моніторинг реформування галузі, структурне забезпечення. Систематизовано заходи, які слід здійснити для реформування електроенергетичного ринку за 4 групами: нормативно-правові, організаційно-структурні, фінансово-інвестиційні, технічно-інноваційні заходи.
Знання та технології як суспільні блага
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Дубєй, Юлія Володимирівна
У статті розглянуто особливості знання та технологій як факторів сучасного економічного розвитку, а також проаналізовано їх сутнісні характеристики в контексті теорії суспільних благ. Доведено, що для знань і результатів фундаментальних наукових досліджень характерні властивості неконкурентності та неподільності у споживанні, оскільки їх споживання одним суб’єктом не зменшує можливостей споживання іншими. Обґрунтовано, що знання прикладного характеру та результати прикладних досліджень втрачають властивості суспільних благ через фіксацію прав на інтелектуальну власність. Проаналізовано рівень та обсяги витрат на наукові дослідження деяких країн світу. Зазначено, що постійне зниження частки витрат на виконання НДР у ВВП та суттєве зменшення фінансування фундаментальних наукових досліджень консервує науково-технологічне відставання України від провідних країн світу та унеможливлює швидке технологічне оновлення вітчизняної економіки. З’ясовано, що на першому етапі життєвого циклу технологій, зважаючи на наявність механізму патентування науково-технічних розробок і монопольні права власників нових технологій на їх виключне використання, економічні суб’єкти отримують інноваційну ренту. Однак монополія на нові технології не є абсолютною через загрозу витоку інформації в процесі взаємодії з потенційними покупцями та копіюванням або імітацією нових продуктів чи нових процесів на стадії їх практичного впровадження. Доведено, що на етапі прискореної дифузії таких технологій вони набувають характеристик змішаного суспільного блага.
Конфігурації взаємодії банків і страхових компаній для забезпечення їх сталого розвитку в умовах глобальних викликів
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Гребенікова, Олена Володимирівна; Татар, Марина Сергіївна; Коваль, Марина Іванівна
Метою статті є аналіз причин, принципів і конфігурацій взаємодії банків і страхових компаній для забезпечення їх сталого розвитку в умовах посилення глобальних викликів, розроблення практичних рекомендацій щодо подальшого розвитку банкострахової взаємодії в Україні. Проаналізовано фактори, що стримують банкострахову взаємодію та фактори, що її стимулюють, серед яких виділено зростання потреб клієнтів у комплексному банкостраховому обслуговуванні, розуміння банками необхідності надання комплексного страхового захисту, розробка й активне впровадження нових банкострахових продуктів тощо. Досліджено передумови, принципи, форми та види взаємодії банків і страхових компаній, зокрема, взаємне вкладення в капітал, клієнтські відносини, партнерські відносин, інтеграція тощо, проаналізовано особливості взаємовідносин банків і страхових компаній на різних рівнях інтеграції; визначено напрями активізації та модернізації процесів взаємодії між банками та страховими компаніями в Україні в умовах посилення глобальних викликів. Аналіз діагностичних показників банків і страхових компаній показав, що на фінансові показники банків не сильно позначається наявність страхової компанії, а для страхових організацій наявність банків у складі фінансових конгломератів дозволяє збільшувати обсяг укладених страхових договорів й отримувати більший обсяг валових страхових премій. Перспективами подальших досліджень у цьому напрямі є кореляційно-регресійний аналіз взаємозв’язку фінансових результатів діяльності банків залежно від наявності у складі фінансового конгломерату страхової компанії та взаємозв’язку фінансових результатів діяльності страховиків залежно від взаємодії з банківською установою, формування організаційного механізму взаємодії банків і страхових компаній, удосконалення системи державного нагляду за взаємовідносинами й співпрацею між зазначеними суб’єктами.
Концептуальні аспекти управління диверсифікаційно-інтеграційним розвитком підприємств в умовах неотехнологічного відтворення
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Залуцька, Христина Ярославівна
Ефективний розвиток підприємства залежить від ефективного управління цим розвитком. Управління розвитком підприємства ґрунтується на відомих парадигмах і концепціях менеджменту, які змінюються залежно від зміни умов функціонування підприємств. Відповідно, залежно від зміни умов функціонування підприємств змінюються концептуальні аспекти управління розвитком підприємств. Метою роботи є формування концепції управління диверсифікаційно-інтеграційного розвитку підприємств в умовах неотехнологічного відтворення. Досліджено особливості сучасних умов розвитку підприємств, які характеризуються технологічністю, інноваційністю, креативністю. Проаналізовано основні пріоритети в управлінні підприємствами в цих умовах. Доведено, що функціонування сучасних підприємств відбувається в умовах неотехнологічного відтворення. Встановлено, що ефективним напрямком розвитку для підприємств в умовах неотехнологічного відтворення є диверсифікаційно-інтеграційний розвиток. Окреслено елементи й обґрунтовано необхідність застосування відповідних аспектів концепції управління диверсифікаційно-інтеграційним розвитком підприємств в умовах неотехнологічного відтворення. Подано схематичне зображення концепції, основою якої є розмежування та встановлення об’єктивних тенденцій взаємодії економічних категорій «реінжиніринг бізнес процесів», «управлінська інновація» та «ресурсне забезпечення» з урахуванням мультидисциплінарної парадигми поширення креативних ідей із наукових теорій, результатів успішного втілення певних знань у різні аспекти життєдіяльності суспільства, на вирішення завдань успішного розвитку підприємства, врахувавши основні зовнішні та внутрішні стимули такого розвитку. Доведено, що пропонована концепція формує теоретико-методичну основу для вдосконалення системи управління диверсифікаційно-інтеграційним розвитком в умовах неотехнологічного відтворення, оскільки її дотримання забезпечує спроможність створювати сукупні неотехнологічні ефекти, активізувати якісні та кількісні зміни, що в кінцевому підсумку сприяє ефективному розвитку підприємства та формує інноваційне управління розвитком через призму трьох концептуальних напрямів: технологічність процесу, креативність знань та інноваційність ресурсів.
Концептуальні підходи до визначення поняття «електронна комерція»
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Трушкіна, Наталія Валеріївна; Сергєєва, Олена Романівна; Шкригун, Юлія Олегівна
На сучасному етапі стрімкого формування цифрового простору актуалізуються проблеми розвитку електронної комерції. Мета статті полягає в узагальненні та систематизації існуючих наукових підходів до трактування поняття «електронна комерція», та обґрунтуванні авторського підходу до визначення суті й змісту цього терміна. Для досягнення поставленої мети використано методи аналізу й синтезу, порівняння, структурно-логічного узагальнення, класифікації. У статті встановлено, що більшість дослідників електронну комерцію ототожнюють з такими поняттями, як електронний бізнес, інтернет-бізнес, ІТ-бізнес, електронний маркетинг, електронна торгівля, цифровий маркетинг, інтернет-маркетинг, інтернет-торгівля, інтернет-комерція, електронна роздрібна торгівля, віртуальна торгівля, дистанційна торгівля, електронний трейдинг. Наукові підходи до формулювання терміна «електронна комерція» умовно систематизовано за класифікаційними групами: частина електронного бізнесу; вид господарської діяльності; економічна діяльність; комерційна діяльність; вид електронної комерційної діяльності; вид підприємництва; специфічний вид торгівлі; маркетингова стратегія; форма бізнес-процесу; електронна взаємодія економічних суб’єктів; форма торгівлі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій; електронна комерційна угода; вид суспільних відносин з купівлі-продажу товарів; сукупність правил здійснення електронних відносин при купівлі-продажу товарів. На основі теоретичного узагальнення існуючих наукових розробок щодо понятійного апарату запропоновано авторське трактування терміна «електронна комерція» як складової електронного бізнесу, суть якої полягає у зміцненні партнерських взаємовідносин у процесі купівлі-продажу продукції з використанням цифрових технологій та інформаційних систем; ефективної форми організації логістичної діяльності підприємств із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій і систем; інструменту просування продукції на ринок за допомогою цифрових технологій.
Кредитно-дефолтні свопи у системі управління зовнішнім державним боргом
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Лупенко, Андрій Юрійович
Метою статті є систематизація теоретико-методологічних засад використання кредитно-дефолтних свопів у системі управління зовнішнім державним боргом. Досліджено теоретичні засади використання кредитно-дефолтних свопів у системі управління зовнішнім державним боргом. Узагальнено переваги та ваги кредитно-дефолтних свопів як похідних фінансових інструментів. Показано, що основними вадами кредитно-дефолтних свопів є їхня спекулятивність і залежність від міжнародних рейтингових агентств, а також нормативна неврегульованість відносин синтетичної сек’юритизації боргових активів. Концептуалізовано механізм функціонування кредитно-дефолтного свопу у системі управління ризиками зовнішніх державних запозичень. Визначено чинники впливу на вартість кредитно-дефолтного свопу у системі управління ризиками зовнішніх державних запозичень. Показано, що основними з них є кредитний рейтинг суверена, строк погашення боргових цінних паперів, ліквідність і дохідність облігацій зовнішньої державної позики, ринковий попит і пропозиція на боргові цінні папери та дефолтні свопи. Проаналізовано динаміку вартості кредитно-дефолтних свопів на боргові цінні папери України. Показано залежність між вартістю свопу та геополітичними чинниками формування міжнародної інвестиційної позиції держави. З метою підвищення ефективності використання кредитно-дефолтних свопів у системі управління зовнішнім державним боргом і мінімізації відсоткових ризиків зовнішніх державних запозичень запропоновано внесення змін до нормативно-правових актів, передбачивши в них сутність дефолтного свопу, склад сторін за ним, особливості обліку та формування вартості.
Метод теорії суспільних фінансів та його альтернативи
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Дерлиця, Андрій Юрійович
У статті сформульовано трактування методу теорії суспільних фінансів як сукупності таких складових: вихідних положень і світоглядних орієнтирів; конкретних методів дослідження; способів перевірки отриманих результатів. Здійснено порівняльний аналіз вихідних припущень і світоглядних позицій західної теорії суспільних фінансів, сучасної вітчизняної та радянської теорії державних фінансів. Розкрито відмінність підходів цих теорій стосовно бачення: концептуально-філософської основи (матеріалізму / ідеалізму); традицій використання історичного методу; ролі базису та надбудови для фінансової науки; орієнтації на вартість / корисність при дослідженні природи фіскальних феноменів; відмінностей трактування базової одиниці аналізу (індивід, група, клас); використовуваної концепції держави (органічної / механістичної); пояснення характеру взаємодії між базовими одиницями аналізу; ставлення до позитивного / нормативного підходу. Вказано на методологічну орієнтацію західної фінансової думки на методологічний індивідуалізм, радянської теорії державних фінансів – на методологічний холізм і відсутність чіткої визначеності у цих питаннях сучасної фінансової науки в Україні. Зауважено негативну тенденцію оцінки фіскальних явищ в Україні із позиції державоцентризму та інтересів і потреб держави, що виникає саме на основі методологічних установок холізму і переважання органічного погляду на державу. Показано, що сучасна вітчизняна фінансова наука досі знаходиться на перехідному етапі. Внаслідок її світоглядних установок вона є теорією державних фінансів (фінансових ресурсів держави), тоді як західна наука є теорією суспільних фінансів (загальносуспільними, публічними коштами). У роботі окреслено орієнтири подальшої трансформації методологічних основ фінансової науки в Україні.
Моделі управління процесами взаємодії стейкхолдерів ТНК сектора туризму та гостинності
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Писаревський, Ілля Матвійович; Крайнюк, Людмила Миколаївна; Полчанінова, Ірина Леонідівна; Поколодна, Марія Миколаївна
У статті зосереджено увагу на взаємозв'язках управління транснаціональних корпорацій сектора туризму та гостинності, справедливому балансі інтересів і комунікаціях із зацікавленими сторонами. Мета дослідження: аналіз, узагальнення і систематизація різних моделей управління взаємодіями стейкхолдерів ТНК сектора туризму та гостинності на основі поділу між ними функцій управління і контролю. Предметом дослідження є організаційно-економічні відносини, що виникають у процесі управління відносинами менеджменту транснаціональних структур сектора туризму та гостинності з усіма зацікавленими сторонами. При розробці проблеми використовувалися різні методологічні підходи, в тому числі системний підхід, методи логічного і порівняльного аналізу, а також теоретичні підходи до управління і моделювання соціальних систем і організаційних структур. У результаті проведеного дослідження встановлено, що моделі управління взаємодіями стейкхолдерів ТНК сектора туризму та гостинності еволюціонували, з позиції виняткової уваги до інвесторів і пов'язаних економічних очікувань, до визнання орієнтації, спрямованої на підвищення цінності всіх зацікавлених сторін і прийняття на себе глобальної відповідальності (правової, економічної, соціальної та екологічної). Матеріали дослідження та його практичні висновки можуть знайти застосування: у практичній діяльності органів влади на макро- і мезорівнях при розробці варіантів управління взаємодією стейкхолдерів транснаціональних структур у процесі регулювання прямих інвестицій, програмно-прогнозних і проєктних розробок, стратегій розвитку макро- та мезоекономічних суб'єктів сектору туризму та гостинності; у практиці діяльності міжнародних туроператорів, готельно-ресторанних ланцюгів і мереж, зацікавлених у підвищенні ефективності функціонування.
Напрями забезпечення сталого розвитку підприємств за рахунок підвищення ефективності використання кредитних ресурсів
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Житар, Максим Олегович; Ярощук, Тетяна Юріївна
Метою статі є аналіз сучасного стану забезпечення сталого розвитку підприємства за рахунок підвищення ефективності використання кредитних ресурсів. Обґрунтовано взаємозв’язок сталого розвитку підприємства та його кредитоспроможності. Досліджено рівень глобального індексу конкурентоспроможності підприємств нашої країни у світовій економіці. Проведено аналіз сучасного стану промисловості за видами економічної діяльності, що дає змогу уявити загальну ситуацію, яка склалася в Україні. Проаналізовано особливості, що гальмують сталий розвиток підприємництва. Досліджено рейтинг найпопулярніших банків для бізнесу. Проаналізовано середні відсоткові ставки за кредитами для підприємців і сформовано головні переваги та недоліки оформлення кредитів бізнесменами. Досліджено, що головним фактором для отримання кредиту підприємцем є його фінансовий стан. Тому якщо бізнесмен чи підприємство мають можливість погашати кредит і відсотки за діючими зобов'язаннями без затримок і в повному обсязі, то це є сприятливим і важливим чинником для кредиторів. Виявлено, що кредитні ставки наразі для багатьох підприємств залишаються надто високими та дорогими інструментами залучення додаткових коштів для бізнесу, а причиною цьому є неповерненість кредитів у банки. Зроблено висновки, що однією з центральних проблем, які в цей час стоять перед Україною, є управління сталим розвитком підприємств, і одним з основних факторів цього управління є використання кредитних ресурсів банків. Визначено, що підприємства нашої країни мають всі шанси стати головним носієм технічного прогресу та джерелом зростання національної конкурентоспроможності, але для того, щоб вона почала наближатися до рівня розвитку провідних країн світу, потрібні вкладення значних грошових ресурсів. Доведено, що доцільно основну увагу зосередити на розробці та вдосконаленні стратегічних напрямків управління сталим розвитком, що стосуються залучення кредитних ресурсів, а саме впровадження процесу відбору і подальшої державної підтримки оптимальних інвестиційних проєктів, здатних підвищити рівень сталого розвитку підприємництва, та підвищення ефективності використання кредитних ресурсів для довгострокових проєктів підприємства.
Науково-методичний підхід до вибору фінансової стратегії підприємства
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Хлевицька, Тетяна Борисівна; Плевако, Наталія Олегівна
Процеси ринкової трансформації економіки України визначили необхідність нових підходів до управління діяльністю вітчизняних підприємств, які б забезпечили їх фінансову стійкість і конкурентоспроможність, особливо в умовах недостатнього рівня генерування власних фінансових ресурсів і труднощів із їх залученням. За таких умов особливої актуальності набувають питання забезпечення стратегічного розвитку підприємств, що вимагає пошуку оптимальних методів вибору стратегій з урахуванням багатьох критеріїв та альтернатив. Метою статті є обґрунтування науково-методичного підходу до вибору фінансової стратегії підприємства, який ґрунтується на полівекторності та ґрунтовності розрахунків. В його основу покладено метод аналізу ієрархій як такий, що допомагає приймати рішення в складних, структурованих, багатокритеріальних та багатоальтернативних ситуаціях. В статті обґрунтовано необхідність глибокого аналізу узгодженості думок експертів з метою підвищення аргументованості та зваженості процесу вибору стратегії. Доведено доцільність широкого використання математичного апарату при розробці й оцінці якості реалізації обраних стратегій. Практична значущість застосування цього підходу полягає в підвищенні рівня обґрунтованості прийнятих стратегічних рішень та можливостях їх завчасного та своєчасного коригування шляхом диференціації критеріїв прийняття рішень і зміни стратегічних альтернатив. Запропонований підхід може бути застосований для формування стратегічного портфеля будь-якого підприємства незалежно від обсягів діяльності та форми власності. Його кінцевий результат вбачається в підвищенні якості стратегічного управління на вітчизняних підприємствах.
Науково-методичні аспекти оцінки стійкого розвитку машинобудівних підприємств як інструмент корегування управлінської діяльності в стратегічному ракурсі
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Секірож, Ярослав Васильович
У статті визначено, що машинобудівні підприємства мають домінантне значення для забезпечення стійкого розвитку машинобудівної галузі нашої країни, оскільки машинобудівна галузь є домінантною складовою господарського комплексу нашої країни. Стан і перспективи подальшої динаміки діяльності підприємств, що належать до галузі машинобудування, є актуальним напрямом дослідження в умовах трансформаційних процесів, що відбуваються в нашій країні, оскільки новітній рівень функціонування машинобудівних підприємств перебуває у важкому фінансово-економічному стані. Зроблено висновок, що науково-методичний підхід до оцінки стійкого розвитку машинобудівних підприємств охоплює весь спектр фінансово-економічної інформації, що постійно змінюється, та потенційні можливості розвитку підприємства, оскільки сучасна ситуація, що характеризується стрімкими економічними змінами на машинобудівних підприємствах, вимагає нових методичних підходів до її вивчення. Запропонований науково-методичний підхід повинен стати тим інструментом у системі стратегічного управління підприємством, який би з урахуванням наявних цілей діяльності на основі аналізу фінансово-економічного стану та статистики стійкого розвитку підприємства дозволив своєчасно корегувати загальну управлінську діяльність підприємств, оскільки основною метою підходу є своєчасне виявлення відхилень фактичних результатів стійкого розвитку підприємств від прогнозованих; визначення причин, що викликали визначені відхилення, розробка дій з відповідного корегування часткових напрямків фінансово-господарської діяльності з метою їх нормалізації та підвищення загального розвитку підприємств.
Організаційно-економічний механізм фінансування інноваційного потенціалу персоналу підприємства
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Адаменко, Марина Володимирівна; Кашубіна, Юлія Богданівна
У статті обґрунтовано необхідність утворення організаційно-економічного механізму для ефективного управління процесом фінансування інноваційного потенціалу персоналу підприємства. Визначено, що в науковій літературі цьому напряму дослідження не приділено належної уваги. Окремі фрагментарні дослідження не дають цілісно-системного уявлення про процеси, цілі, завдання, показники та критерії, функції, інструменти фінансування інноваційного потенціалу персоналу підприємства. Шляхом систематизації та узагальнення наукових праць було розглянуто генезис наукової думки щодо сутності поняття «організаційно-економічний механізм». У результаті дослідження було визначено сутність організаційно-економічного механізму фінансування інноваційного потенціалу персоналу підприємства, виділено його основні сутнісні характеристики, наведено систему принципів його побудови. Авторами розроблено організаційно-економічний механізм фінансування інноваційного потенціалу персоналу підприємства на основі поєднання цільового, процесного, функціонального та забезпечувального підходів. При цьому враховано, що запропонований механізм розглядається як відкрита система, що має вхід (зовнішні фактори та фінансові можливості працівників і підприємства), вихід (результати фінансування), внутрішню будову організаційно-економічного механізму, яку схематично наведено у статті, має циклічний характер і містить зворотний зв'язок. Обґрунтовано, що на кожному етапі процесу формування та функціонування організаційно-економічного механізму фінансування інноваційного потенціалу персоналу потрібно здійснювати оцінювання його економічної ефективності. Застосування розробленого організаційно-економічного механізму на практиці дозволяє менеджменту підприємства оптимізувати фінансування інноваційного потенціалу персоналу відповідно до поставлених цілей і визначених критеріїв ефективності.
Основні напрями політики сприяння зайнятості населення в умовах цифровізації економіки
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Бервено, Оксана Володимирівна; Юрченко, Ліна Сергіївна
Соціально-трудова сфера в умовах цифрової трансформації потребує особливої турботи держави й теоретичного осмислення можливостей державного регулювання зайнятості. Метою статті є системний аналіз можливостей, особливостей та напрямів впливу держави на стан сфери зайнятості в умовах цифровізації економіки. Технологічні зміни формують нові виклики в галузі соціально-трудових відносин, відносин з приводу формування і використання людських ресурсів, залучення людей в економічну діяльність. Це зміни, які породжують невизначеність і ризики як у системі зайнятості та самореалізації трудового потенціалу людини, так і в системі одержуваних доходів. Цифрові технології створили абсолютно специфічний процес праці, внесли свої зміни у всі його елементи: предмет праці, засоби праці, технологію, організацію та результат праці. Вплив цифрових технологій на зміни ринку праці має декілька важливих напрямів: активізація міграційних процесів, міжпрофесійної та внутрішньофірмової мобільності; розвиток адаптивних навичок сучасних працівників, здатності до навчання впродовж життя; зростання конкурентних переваг освічених, професійних, креативних кадрів; розвиток гнучких форм зайнятості. Суперечливі процеси у сфері праці та соціально-трудових відносин висувають особливі вимоги до соціально-економічної політики сприяння зайнятості. Сучасна політика зайнятості населення має тісні компліментарні зв’язки з політикою людського розвитку. Її важливим напрямом є створення ефективної системи перекваліфікації, отримання нових професійних компетенцій, що передбачає тісну співпрацю з освітньою сферою. Значну актуальність для української економіки мають механізми детінізації прихованого безробіття, викоренення неформальної зайнятості, особливо її прекарізованих форм. Актуальним аспектом розширення можливостей зайнятості населення є сприяння розвитку дистанційних форм зайнятості з їх послідовним інституційним оформленням.
Партисипативне управління локальною безпекою територіальних громад: досвід і практика ЄС
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Данкевич, Віталій Євгенович; Прокопчук, Оксана Андріївна; Усюк, Тетяна Вікторівна
Метою статті є дослідження результатів і перспектив подальшого впровадження європейської партисипативної моделі управління локальною безпекою територіальних громад в умовах проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні. За результатами дослідження доведено доцільність імплементації європейської партисипативної моделі управління об’єднаними територіальними громадами як засобу формування їх локальної безпеки, активізації та акумулювання внутрішніх можливостей розвитку. В авторському баченні під локальною безпекою територіальної громади слід розуміти такий стан, за якого забезпечуються захист життєво важливих інтересів населення, стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до сталого та прогресивного функціонування. В умовах децентралізації визначальним чинником її формування є ендогенний потенціал громади, що аргументовано доводить доцільність застосування партисипативного підходу як інструменту активізації та акумулювання внутрішніх можливостей розвитку. Окремі інструменти партисипативного управління вже успішно використовуються на локальному рівні та підтверджують ефективність. Проведений аналіз ОТГ Житомирської області за обсягом доходів загального фонду на 1 мешканця у 2019 р. дозволив виокремити 3 групи ОТГ відповідно до їх доходів. Аргументовано, що подальше активне застосування європейського досвіду партисипації (онлайн-анкетування та обговорення ініціатив, реалізація комплексних програм висвітлення діяльності громад тощо) сприятиме підвищенню локальної безпеки громад. Наукові результати становлять методологічну основу для обґрунтування пропозицій щодо підвищення локальної безпеки ОТГ шляхом активізації процесу імплементації європейського досвіду партисипативного управління.

Browse

Browsing Журнал "Проблеми економіки" 2020, № 4 by Title

Results Per Page

Sort Options