Журнал "Проблеми економіки" 2020, № 4

Permanent URI for this collection

https://dr.csbc.edu.ua/handle/123456789/899

Browse

Now showing 1 - 20 of 45

Інтеграція управління конкурентною та інноваційно-інвестиційною поведінкою аграрних підприємств у парадигму сталого розвитку
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Козак, Катерина Богданівна; Орел, Анна Миколаївна
Метою дослідження стало визначення перспективних напрямків управління конкурентною та інноваційно-інвестиційною поведінкою аграрних підприємств, іманентних глобальним тенденціям функціонування світової економіки, на основі дослідження еволюції парадигми сталого розвитку. Аналіз побудовано на гіпотезі, що пом’якшення впливу глобальних викликів в аграрній галузі, пов’язаних із процесами індустріалізації, забезпечення зростання ефективності виробництва і конкурентного потенціалу, потребує імплементаціє парадигми сталого розвитку в діяльність аграрних підприємств, що забезпечує гармонійний розвиток взаємопов'язаних складових: економічної, соціальної та екологічної. На основі оцінювання ступеня їх збалансованості виявлено недостатній розвиток соціальної складової, що стримує розвиток людського капіталу. Доведено, що нарощування соціальних активів аграрних підприємств, зміцнення конкурентного потенціалу тісно пов’язано зі змінами у соціальній підсистемі управління. В його рамках значущим фактором непрямого впливу визнано феномен організаційної культури. Розкрито напрямки трансформації процесів взаємодії суспільства і бізнесу в рамках парадигми сталого розвитку. Зроблено висновок про актуалізацію коригування місії підприємства відповідно до принципів соціальної відповідальності, під якою розуміється залучення соціальних і екологічних аспектів у діяльність бізнесу на ґрунті взаємодії між різними зацікавленими сторонами (групами впливу). Додержання принципів соціальної відповідальності впливає на конкурентоспроможність суб’єктів агробізнесу за такими напрямками: поліпшення іміджу та репутації брендів, підвищення обсягів продажів і лояльності споживачів до продукції компанії, зменшення показників плинності кадрів, налагодження партнерських стосунків з владою, полегшення доступу до засобів масової інформації, зростання зацікавленості інвесторів.
Стратегічні напрями формування механізму державного стимулювання розвитку екологічно орієнтованого агробізнесу
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Герасименко, Юлія Сергіївна; Велієва, Вікторія Олександрівна; Остапенко, Роман Миколайович
Мета статті полягає в розробці концептуальних засад формування стратегічних напрямів державної підтримки екологічно орієнтованого аграрного бізнесу в Україні. Підкреслено, що органічне виробництво в різних країнах світу має значну державну підтримку. Крім того, фермери розглядають виробництво органічної продукції як фактор, який знижує ризики та дозволяє стабілізувати ціни на готову продукцію. Кожна країна при цьому має і свої власні особливості в організації державної підтримки. У деяких регіонах Франції можна отримати субсидії для компенсації витрат на сертифікацію та інспектування, розмір яких також залежить від регіону. У доповнення до субсидій виробники органічної сільськогосподарської продукції можуть також звертатись за податковим кредитом. У Франції існує відповідна методика, яка дозволяє компенсувати втрати фермерів від переходу до органічного виробництва як за окремими витратами, так і за величиною прибутку. У США Агентство сільськогосподарських послуг (FSA) фінансує перетворення фермерського господарства на органічне виробництво і компенсує всі витрати, зв’язані з цим виробництвом. Наводяться конкретні приклади державної підтримки органічного виробництво в Китаї, Таїланді, Шрі-Ланці. В України пропонується державну підтримку екологічно орієнтовного виробництва зосередити на трьох ключових блоках. Вона повинна охоплювати як підтримку, по-перше, споживачів, через розширення попиту, по-друге, формування механізму дотацій виробникам продукції. В третіх окремий блок питань повинен включати в себе стратегічні заходи з формування іміджу органічної продукції на ринку. По кожному блоку були виділені конкретні заходи, які можуть бути запроваджені урядом. Запропоновано здійснити поділ екологічно орієнованої продукції на дві групи: зелена продукція, яка вироблена без застосування хімічних речовин, та сертифікована органічна продукція. Окремо наголошується на необхідності розвитку зеленого туризму в Україні.
Партисипативне управління локальною безпекою територіальних громад: досвід і практика ЄС
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Данкевич, Віталій Євгенович; Прокопчук, Оксана Андріївна; Усюк, Тетяна Вікторівна
Метою статті є дослідження результатів і перспектив подальшого впровадження європейської партисипативної моделі управління локальною безпекою територіальних громад в умовах проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні. За результатами дослідження доведено доцільність імплементації європейської партисипативної моделі управління об’єднаними територіальними громадами як засобу формування їх локальної безпеки, активізації та акумулювання внутрішніх можливостей розвитку. В авторському баченні під локальною безпекою територіальної громади слід розуміти такий стан, за якого забезпечуються захист життєво важливих інтересів населення, стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до сталого та прогресивного функціонування. В умовах децентралізації визначальним чинником її формування є ендогенний потенціал громади, що аргументовано доводить доцільність застосування партисипативного підходу як інструменту активізації та акумулювання внутрішніх можливостей розвитку. Окремі інструменти партисипативного управління вже успішно використовуються на локальному рівні та підтверджують ефективність. Проведений аналіз ОТГ Житомирської області за обсягом доходів загального фонду на 1 мешканця у 2019 р. дозволив виокремити 3 групи ОТГ відповідно до їх доходів. Аргументовано, що подальше активне застосування європейського досвіду партисипації (онлайн-анкетування та обговорення ініціатив, реалізація комплексних програм висвітлення діяльності громад тощо) сприятиме підвищенню локальної безпеки громад. Наукові результати становлять методологічну основу для обґрунтування пропозицій щодо підвищення локальної безпеки ОТГ шляхом активізації процесу імплементації європейського досвіду партисипативного управління.
Розвиток туристичної сфери регіону на засадах формування територіально-виробничих інтеграційних структур
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Любаров, Юрій Йосипович
До основних напрямків підвищення конкурентоспроможності регіону, зниження впливу негативних факторів, забезпечення диверсифікації регіонального туристичного продукту належить інтеграційний механізм розвитку туристичної індустрії. Територіально-виробнича туристична інтеграційна структура є регіональним або міжрегіональним об’єднанням, що створюється із метою поєднання потенціалу туристичної та обслуговуючої інфраструктури, туристично-рекреаційних ресурсів, туристичних товарів і послуг, людського потенціалу галузі для створення єдиного територіального туристичного простору, спроможного пропонувати конкурентоспроможний товар на регіональному, національному та світовому туристичному ринках. Особливості Миколаївської області зумовлюють можливість формування в регіоні специфічних кластерних утворень у туристичній сфері. З соціально-економічної точки зору туристично-рекреаційні кластери формують передумови для регіонального розвитку. Отже, формування туристично-рекреаційного кластера фактично визначає ринкове позиціонування регіону й багато в чому впливає на його імідж. Суб’єктами-учасниками туристично-рекреаційного кластера, окрім безпосередньо підприємств й організацій туристичної індустрії, що виробляють і реалізують туристичні продукти й послуги, є органи влади регіону (в особі їх представників або спеціально створених регулюючих та/чи наглядових структур), наукові й освітні установи, об'єднання підприємців тощо. Туристично-рекреаційний кластер може бути сформований на різному галузево-територіальному рівні – на локальному, регіональному, міжрегіональному. Розвиток туристично-рекреаційного кластера на території регіону включає кілька послідових стадій: ініціація його створення з боку органів влади («зверху»), бізнесу («знизу»), суспільства; створення керуючої компанії; розробка стратегічного плану розвитку кластера та його узгодження із стратегією розвитку території регіону; поточне управління діяльністю підприємств кластера; подальший розвиток на засадах самоорганізації. Така модель формування туристично-рекреаційного кластера дає можливість врахувати інтереси всіх його учасників та створити передумови для сталого розвитку туристичної території.
Формування соціальної відповідальності аграрних підприємств в умовах сталого розвитку
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Поленкова, Марина Володимирівна
У статті обґрунтовано необхідність запровадження сучасних механізмів взаємодії держави і бізнесу, а також бізнесу і суспільства в цілях забезпечення в Україні сталого економічного зростання. Підприємства аграрного сектора сьогодні все частіше відчувають тиск на вирішення соціальних проблем, шкоду навколишньому середовищу в їх ланцюгах постачання, а також потребують пошуку шляхів вирішення критично важливих соціально-економічних та екологічних завдань, встановлених відповідно до цілей сталого розвитку. Досліджено еволюцію шкіл розвитку концепції корпоративної соціальної відповідальності, паралельно еволюції економічної системи та промислових перетворень, що активно розвивалися у суспільстві двадцятого століття. Виявлено, що вплив соціальної відповідальності на добробут населення розглядався крізь призму трьох сфер: ділової етики, бізнесу та суспільства, а також соціальних аспектів управління. Обґрунтовано, що корпоративна соціальна відповідальність є узагальненим поняттям для різних теорій та практик, які визнають, що корпорації несуть відповідальність за свій вплив на суспільство та навколишнє середовище, іноді за межі дотримання законодавства та відповідальності фізичних осіб; компанії відповідають за поведінку інших, з якими вони ведуть бізнес (наприклад, постачальники в ланцюзі постачання); компанії повинні управляти своїми взаєминами із суспільством загалом. Окреслено особливості підходів великих фермерських підприємств (колгоспів) до соціально-економічного розвитку сільських територій в умовах планової економіки за радянських часів. Встановлено, що колгоспи надавали широкий спектр підтримки сільським громадам і власникам ділянок домогосподарств, зокрема, забезпечуючи: повною зайнятістю, сільською соціальною інфраструктурою, ресурсами та послугами на присадибних ділянках. Досліджено особливості європейських підходів щодо розвитку соціальної відповідальності. Встановлено взаємозв’язок між соціальною відповідальністю сільськогосподарських підприємств і відродженням сільських територій.
Розвиток стартапів в Україні: проблеми та перспективи
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Гусаковська, Тетяна Олександрівна; Кужель, Наталія Леонідівна
Метою статті є виявлення проблемних питань розвитку й успішного функціонування інноваційних проєктів малих і середніх підприємств в Україні та визначення ефективних шляхів їх вирішення. Для вирішення поставлених завдань було використано такі загальнонаукові та спеціальні методи дослідження: аналіз і синтез, узагальнення, порівняння та систематизація. У статті розглянуто стадії розвитку стартапів і різновиди джерел фінансування підприємств, що тільки розпочинають свою діяльність. Визначено роль держави у підтримці малого та середнього бізнесу в умовах ризику та важливість заохочення просування інноваційних проєктів з метою підвищення конкурентоспроможності як підприємства, так і країни в цілому. Проаналізовано теоретичне уявлення глобальної екосистеми стартапів. Визначено проблеми низької інноваційної активності підприємств України та запропоновано шляхи їх вирішення з метою досягнення кінцевого успіху стартап-проєктів, враховуючи недосконалу законодавчу систему та несприятливий інвестиційний клімат. Обґрунтовано заходи, за допомогою яких вітчизняні бізнес-ідеї матимуть достатній потенціал до розвитку, та досліджено найперспективніші міста країни, які протягом останніх років розвивають і втілюють стартапи. У статті обґрунтовано важливість підтримки розвитку стартапів не тільки на початковій стадії, а і наставництво та координація протягом життєвого циклу проєктів. Основні положення статті можуть бути використані в практичній діяльності підприємств при розробці та впровадженні інноваційних бізнес-ідей.
Розвиток освітнього середовища інноваційно-активного університету: особливості та критерії
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Полякова, Ганна Анатоліївна; Білоконенко, Ганна Володимирівна
Статтю посвячено питанням трансформації закладів вищої освіти, зміни їх місії та діяльності в умовах переходу до суспільства знань та становлення інноваційної економіки. Метою статті є визначення особливостей та критеріїв розвитку освітнього середовища університету в умовах переходу до інноваційної економіки. Актуальність дослідження пов’язана з еволюційною трансформацією сучасних університетів до університетів нового покоління. Така трансформація полягає у зміні їх моделей: від моделі академічного університету (Університет 1.0), місією якого є освіта (якісна підготовка кадрів), до інноваційно-активної моделі дослідницького університету (Університет 2.0), місією якого є освіта та дослідження (генерування знань і технологій); та до моделі підприємницького університету (Університет 3.0), місією якого є освіта, дослідження, підприємництво (комерціалізація генерування знань і технологій). Трансформація університету неможлива без розвитку його освітнього середовища. У результаті дослідження розкрито змістовні особливості розвитку освітнього середовища різних моделей університету нового типу (академічного, дослідницького та підприємницького університетів) за компонентами: ціннісно-орієнтаційним, суб’єктним, змістовно-методичним, інформаційним, організаційно-діяльнісним, просторово-предметним. Для визначення стану та цільового спрямування розвитку освітнього середовища університету запропоновано ключові критерії розвитку університету нового покоління та освітнього середовища академічного, дослідницького, підприємницького університетів. Ключові критерії розвитку університету нового типу та його освітнього середовища розроблено за складовими: місія університету нового покоління, якість цілей розвитку, якість процесів розвитку, якість умов розвитку та якість результатів. Перспективами подальших досліджень у цьому напрямку є розробка інструментів діагностування і моделювання розвитку освітнього середовища закладу вищої освіти в умовах переходу до інноваційної економіки.
Інноваційна діяльність підприємств аграрного сектора як критерій ефективності його виробничо-господарського потенціалу
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Сагачко, Юлія Миколаївна; Тєшева, Лариса Василівна
У цей час актуальним питанням для українських підприємств сільського господарства є необхідність раціональної організації виробничо-господарської діяльності. Оскільки сучасна економічна ситуація в Україні та в світі загалом висувають високі вимоги до якості виробленої аграрними підприємствами продукції. При цьому постійно змінюються попит на різні види сільськогосподарської продукції та витрати, що несе підприємство для її вирощування. Ринкове середовище конкурентних відносин характеризується наявністю складнощів у пошуку можливостей і ресурсів, забезпечення відповідного темпу розвитку підприємства та встановлення рівня цін, для визначення оптимального виробничого функціонування підприємства. Для цього необхідною умовою їх ефективності є вміла організація інноваційної діяльності відповідно до економічних умов регіону розташування підприємства. Розглянуто теоретичну основу інноваційної діяльності аграрних підприємств, а саме: досліджено особливості інноваційної діяльності та процес впровадження інновацій у виробничу діяльність. Також проаналізовано проблеми інноваційного розвитку аграрних підприємств України. Своєю чергою, у статті запропоновано пріоритетні напрями їх інноваційного розвитку. Також розглянуто SWOT-аналіз як метод визначення напряму майбутнього розвитку організації. Визначено необхідність оптимального поєднання виробничої та інноваційної діяльності, що в підсумку дасть змогу не лише постійно вдосконалювати виробничий процес і продукцію, а й діяти на випередження, що і є головною функцією керівництва організації. Визначено, що пошук напрямів інноваційних змін має бути системним. Тільки шляхом цілеспрямованого і організованого аналізу можливостей, які надає середовище господарювання, своєчасного і обґрунтованого залучення економічно вигідних для організації нововведень можна постійно поліпшувати її діяльність, підвищувати престиж і конкурентоспроможність.
Сутність і значення реінжинірингу на підприємствах
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Жежуха, Володимир Йосипович
Метою статті є розвиток сутності поняття реінжинірингу та виокремлення його характерних ознак. Розглянуто історичний ракурс підходів до трактування змісту цього поняття. Встановлено, що у літературі воно розглядається з різних позицій: як концептуально-методологічний підхід, як філософія діяльності, як уміння і навики, як один із методів управління бізнесом, як концепція змін, як метод реструктуризації, як інструмент забезпечення ефективності бізнесу, як процес, як вид і сфера професійної діяльності тощо. Водночас врахування інструментарію морфологічного аналізу, виявлення переваг і недоліків кожного із підходів до розуміння змісту поняття «реінжиніринг», а також вивчення практичного досвіду й узагальнення наукової літератури за цією проблематикою дали змогу обґрунтувати доцільність трактування реінжинірингу як напрямку управлінської діяльності, спрямованого на докорінну перебудову бізнес-процесів підприємства для досягнення установлених критеріїв ефективності. Виокремлено й охарактеризовано основні компоненти бізнесу, щодо яких і в контексті яких може розглядатись необхідність застосування інструментарію реінжинірингу. Розглянуто визначальні складові елементи реінжинірингу в діяльності підприємств. Для конкретизування сутності поняття «реінжиніринг» виокремлено його характерні ознаки, а саме: індивідуальний характер робіт і послуг, що виконуються (надаються) в його межах; зміст і характер реінжинірингу значною мірою залежить від параметрів суб’єкта господарювання; значний вплив компетентності відповідальних суб’єктів за проведення реінжинірингу на забезпечення його ефективності; охоплення реінжинірингом як традиційних бізнес-процесів підприємств, так і бізнес-процесів інноваційного характеру; можливість розв’язання широкого спектра завдань внаслідок використання реінжинірингу; складність установлення чітких й однозначних критеріїв оцінювання ефективності реінжинірингу на початкових етапах його впровадження; тимчасовий характер взаємовідносин між сторонами, що залучені до реалізації проєкту реінжинірингу; відносна відокремленість реінжинірингу від поточної виробничо-господарської діяльності компанії; можливість застосування реінжинірингу до різних бізнес-процесів підприємства; необхідність здійснення початкових вкладень у виконання робіт (надання послуг) у межах реінжинірингу.
Стратегічні засади інтеграції України в інноваційну систему ЄС
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Поляков, Максим Валерійович; Білозубенко, Володимир Станіславович
Специфіка сучасного етапу розвитку світового господарства виявляється у зростанні рівня інтернаціоналізації дослідницької та інноваційної діяльності, поглибленні міжнародного науково-технічного співробітництва і обміні. Особливо це проявилось у Європі, де сформовано цілісну інноваційну систему (ІС) Європейського Союзу (ЄС). Інтеграція в ІС ЄС має стратегічне значення для України, що вимагає відповідних науково-практичних і концептуальних засад. Мета роботи: представити стратегічні засади інтеграції України в інноваційну систему ЄС. Розглянуто особливості формування ІС ЄС, її межі й основні елементи (учасники; організації, що підтримують інновації; трансєвропейські «ланцюжки» генерації та перетворення знань; тощо). Обґрунтовано необхідність вибору конвергентного вектора розвитку національної інноваційної системи України і відповідні переваги цього шляху у сфері реформування науково-технічного сектора, підтримки досліджень та інноваційної діяльності. Роз’яснено концептуальні основи включення науково-технічного комплексу України в ІС ЄС. Визначено, що головним є розвиток науково-технічного співробітництва України і ЄС з дотриманням ряду принципів (урахування унікальності, переваг і недоліків ІС ЄС; використання європейської парадигми у підтримці інновацій; тощо). Визначено передумови інтеграції у ІС ЄС, зокрема, забезпечення високого рівня захисту прав та інтелектуальної власності. Важливою проблемою є вироблення механізму поглиблення міжнародного науково-технічного співробітництва України і ЄС, який має реалізувати спеціальні заходи державної підтримки. Головним принципом стимулювання співробітництва повинен стати принцип кумуляції, а також диференційований підхід. Обґрунтовано необхідність участі України у програмах ЄС та загальні передумови цього. Поглиблення науково-технічних зв'язків має забезпечуватись на основі нових інформаційних платформ. Для стимулювання міжнародного партнерства також доцільно створити різні інфраструктурні організації (центри трансферту технологій, експертизи проєктів; навчально-наукові центри).
Інноваційно-активний університет: підґрунтя виникнення та особливості функціонування
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Раєвнєва, Олена Валентинівна; Азізова, Катерина Михайлівна; Остапенко, Вікторія Миколаївна
Метою статті є визначення сутності поняття «інноваційно-активний університет», визначення ключових характеристик і структурних компонент інноваційно-активного університету, обґрунтування контурів управління освітніми інноваціями університету з урахуванням гнучкого поєднання викладацької, дослідної та підприємницької діяльності. У статті розглянуто нормативно-правове забезпечення України з питань функціонування системи освіти, всіх її рівнів і підсистем, діяльності навчальних закладів різних типів і форм власності, організації різних форм навчання. Проведено аналіз визначень сутності «інноваційний університет» різними науковцями, що дає можливість розглянути це поняття з точки зору функціонального підходу. Визначено, що наведені терміни близькі за своїм змістом, але є суттєві розбіжності. Для більш глибокого розуміння змісту цього поняття виконано декомпозицію наведених визначень на основні складові за такими ознаками порівняння: сутнісна складова поняття; спрямованість інноваційного університету; призначення інноваційного університету. Запропоновано розуміти «інноваційно-активний університет» як підприємницьку організацію, яка має ресурсну готовність сприяти прискореному соціально-економічному розвитку за рахунок інтенсивного трансферту згенерованих в університеті знань і технологій на основі партнерської взаємодії зі стейкхолдерами (суб'єкти ринку праці, урядові та громадські організації). Виділено моделі інноваційного університету та їх відмінні риси. Обґрунтовано основні характеристики інноваційного університету, що сприяють розвитку нових систем і процесів управління ними. Розглянуто напрями управління інноваційними університетами та запропоновано контури управління освітніми інноваціями університету. Перспективами подальших досліджень у цьому напрямі є аналіз факторів конкурентоспроможності університетів світу для визначення внутрішніх і зовнішніх чинників інноваційно-активного університету, що дозволять досягти і підтримувати високий рівень конкурентоспроможності та привабливості.
Зарубіжний досвід процесів реформування регіональних ринків електроенергетики
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Романюк, Роман В’ячеславович
Інноваційно-інвестиційний розвиток є важливим і необхідним складником формування конкурентного середовища, підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання та процесом лібералізації загалом. Досвід зарубіжних країн переконливо свідчить, що результативність процесів лібералізації за умов докорінної адаптації законодавчо-нормативного забезпечення, стабільності, надійності та безперебійності електропостачання за умов демонополізації енергетичної сфери орієнтується на синергетичний ефект, більший у рази. У статті досліджено особливості трансформаційних процесів електроенергетичних ринків провідних країн світу та Європи. Здійснено огляд критеріїв, які лягли в основу. Окреслено наслідки зазначеного реформування регіональних ринків енергетичного сектора шляхом інтеграції розвитку промислового сектора країни; наявність територіально-кліматичних умов, що веде до розуміння пошуку та імплементації саме тієї моделі, яка якнайбільше забезпечуватиме безперебійність і багатофункціональність національних і регіональних електроенергетичних ринків. Здійснено моніторинг етапів реформування. Імплементація нормативно-законодавчих засад була орієнтована в напрямі векторів своєї реалізації: розмежування певних видів своєї діяльності, пов’язаних з транспортуванням, виробництвом, купівлею та реалізацією електроенергії; уніфікація єдиного тарифу за використанням енергетичних ресурсів по всіх територіях ЄС. З’ясовано, що в процесі реформування електроенергетичних ринків немає універсального сценарію, котрий зміг би пришвидшити ці процеси, оскільки трансформація здійснюється виключно за особливих умов, притаманних виключно конкретній країні. Досвід приведених розвинутих країн показав неоднозначність наслідків реформування за умов застосування однакових моделей. Зазначено, що в процесі лібералізації енергоринків країни Європейського Союзу першочергово взяли за ціль імплементувати нормативно-правові документи та структурно розділили їх на весь період реформ на 3 стадії. Окреслено майбутній сценарій реформування електроенергетичного ринку України з урахуванням напрацювань і досвіду провідних країн з акцентуванням діяльності на такі сегменти, як: «ринок прямих двосторонніх договорів»; «ринок ф'ючерсних поставок», «балансуючий ринок», «супутній ринок». Здійснено моніторинг реформування галузі, структурне забезпечення. Систематизовано заходи, які слід здійснити для реформування електроенергетичного ринку за 4 групами: нормативно-правові, організаційно-структурні, фінансово-інвестиційні, технічно-інноваційні заходи.
Превентивні заходи запобігання податковому боргу у сфері малого та середнього бізнесу
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Рудик, Наталія Василівна
Метою дослідження є формування дорожньої карти самостійного податкового контролю відсутності податкового боргу для суб’єктів господарювання малого та середнього бізнесу в Україні. Досліджено необхідність проведення податкових перевірок для малого та середнього бізнесу в частині попередження ухилення від сплати податків. У статті систематизовано види податкових перевірок, що передбачені Податковим кодексом України (далі – ПКУ) в умовах COVID. Деталізовано особливості зазначених перевірок і їх ключові характеристики. На основі аналізу показників динаміки відношення податкового боргу до податкових надходжень Зведеного бюджету України обґрунтовано необхідність проведення самоперевірок відсутності податкового боргу у суб’єктів господарювання МСБ (далі – СГ МСБ). Запропоновано Дорожню карту самостійного податкового контролю відсутності податкового боргу у СГ МСБ. Її структурна складова включає три етапи із покроковою деталізацією дій платника податків на кожному із кроків. В основу практичного аспекту дорожньої карти покладений превентивний контроль фінансової грамотності та сумлінності платників податків. Імплементація Дорожньої карти проводиться на прикладі СГ МСБ на спрощеній системі оподаткування, платника єдиного податку, на основі Електронного кабінету платника податків як ключового програмного забезпечення в умовах локдауну. Візуалізується механізм роботи в зазначеному електронному ресурсі. У статті розглянуто можливі напрями роботи податкових органів з упередження виникнення порушень податкового законодавства з боку СГ МСБ. Вони згруповані у 3 напрями: навчання платників податків, спрощення Електронного кабінету платника податків, прозорість напрямів використання сплачених ним податків.
Запровадження системи управління якістю на промисловому підприємстві: проблеми та ризики
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Лебединець, Вячеслав Олександрович; Прохоренко, Олена Вікторівна
Метою статті є обґрунтування раціонального плану проєктування й запровадження системи управління якістю (СУЯ) на типовому вітчизняному промисловому підприємстві: від передпроєктної фази до отримання сертифіката відповідності; висвітлення проблем, які виникають при впровадженні СУЯ, а також формулювання обґрунтованих рекомендацій щодо їх розв’язання. Запровадження СУЯ розглядається як проєкт з відповідними стадіями: ініціації – прийняття рішення про запровадження СУЯ та призначення менеджера проєкту і робочої групи; планування – навчання робочої групи, визначення місії, бачення, політики у сфері якості компанії та розробки структури процесів СУЯ; реалізації – розробки й видання документів СУЯ та циклу передсертифікаційних внутрішніх аудитів; завершення ? впровадження всіх розроблених документованих процедур та одержання сертифіката відповідності вимогам стандарту ISO 9001. Наведено стадії проєкту, їх послідовність, прогнозна тривалість і розподіл відповідальності між задіяними особами. Розглянуто можливі проблеми, що виникають на різних стадіях такого проєкту, а саме: конфлікт структури процесів СУЯ з наявною організаційною структурою, уніфікація термінів у структурі процесів СУЯ внаслідок існуючої термінології внутрішньої документації, відсутність або нечітке формулювання показників результативності, складнощі з формуванням системи документації. Серед причин виникнення вказаних проблем виділено відсутність мотивації, непрофесіоналізм та/або брак часу розробників, намагання підлаштовуватись під існуючу систему, невідповідність фактичних цілей керівника організації задекларованим. Області виникнення проблем запропоновано розділити на три групи: з боку осіб-виконавців (особистісні), з боку системи (системні) та з боку керівництва компанії (адміністративні або лідерські). Запропоновано низку заходів з усунення чи мінімізації ризиків виникнення проблем при запровадженні СУЯ та визначено розподіл сфер відповідальності за організацію означених заходів.
Науково-методичні аспекти оцінки стійкого розвитку машинобудівних підприємств як інструмент корегування управлінської діяльності в стратегічному ракурсі
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Секірож, Ярослав Васильович
У статті визначено, що машинобудівні підприємства мають домінантне значення для забезпечення стійкого розвитку машинобудівної галузі нашої країни, оскільки машинобудівна галузь є домінантною складовою господарського комплексу нашої країни. Стан і перспективи подальшої динаміки діяльності підприємств, що належать до галузі машинобудування, є актуальним напрямом дослідження в умовах трансформаційних процесів, що відбуваються в нашій країні, оскільки новітній рівень функціонування машинобудівних підприємств перебуває у важкому фінансово-економічному стані. Зроблено висновок, що науково-методичний підхід до оцінки стійкого розвитку машинобудівних підприємств охоплює весь спектр фінансово-економічної інформації, що постійно змінюється, та потенційні можливості розвитку підприємства, оскільки сучасна ситуація, що характеризується стрімкими економічними змінами на машинобудівних підприємствах, вимагає нових методичних підходів до її вивчення. Запропонований науково-методичний підхід повинен стати тим інструментом у системі стратегічного управління підприємством, який би з урахуванням наявних цілей діяльності на основі аналізу фінансово-економічного стану та статистики стійкого розвитку підприємства дозволив своєчасно корегувати загальну управлінську діяльність підприємств, оскільки основною метою підходу є своєчасне виявлення відхилень фактичних результатів стійкого розвитку підприємств від прогнозованих; визначення причин, що викликали визначені відхилення, розробка дій з відповідного корегування часткових напрямків фінансово-господарської діяльності з метою їх нормалізації та підвищення загального розвитку підприємств.
Проблеми трансформації соціальної політики як основи соціальної безпеки держави
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Михайленко, Дар’я Геннадіївна; Грипіч, Олена Володимірівна
Одним із важливих завдань соціальної політики є забезпечення соціальної безпеки та розвитку держави. Захищеність особистості, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз забезпечується соціальною безпекою. Соціальний розвиток знаходить своє відображення в ефективній реалізації соціальних програм для підвищення суспільного добробуту та добробуту громадян. Метою статті є обґрунтування підходів до визначення соціальної політики як основи формування соціальної безпеки держави. Розглянуто правові документи, які регулюють питання формування безпеки в соціальній сфері. Визначено складові соціальної безпеки. Запропоновано підходи до визначення соціальної політики держави в контексті формування соціальної безпеки. Проаналізовано типи та моделі ведення соціальних політик з позиції формування соціальної безпеки держави. Соціальна політика України потребує трансформації, оскільки характеризується невисокою економічною ефективністю. Це призводить до її нездатності забезпечити високий рівень добробуту всіх своїх громадян. Для вітчизняної соціальної політики характерний низький рівень забезпеченості та обмеження соціальних благ для пересічних громадян, проте для еліти існує система соціальних пільг і привілеїв. Все це погрожує соціальній безпеці держави. Ідеологія вітчизняної соціальної політики формує у громадян високу залежність від держави, не сприяє ініціативам громадян. Проте формування соціальної безпеки неможливе без поліпшення якості життя громадян і суспільного добробуту та без реформування та розвитку соціальної сфери, а це залежить від досягнення соціального консенсусу між різноспрямованими групами політико-економічних інтересів і державою.
Концептуальні підходи до визначення поняття «електронна комерція»
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Трушкіна, Наталія Валеріївна; Сергєєва, Олена Романівна; Шкригун, Юлія Олегівна
На сучасному етапі стрімкого формування цифрового простору актуалізуються проблеми розвитку електронної комерції. Мета статті полягає в узагальненні та систематизації існуючих наукових підходів до трактування поняття «електронна комерція», та обґрунтуванні авторського підходу до визначення суті й змісту цього терміна. Для досягнення поставленої мети використано методи аналізу й синтезу, порівняння, структурно-логічного узагальнення, класифікації. У статті встановлено, що більшість дослідників електронну комерцію ототожнюють з такими поняттями, як електронний бізнес, інтернет-бізнес, ІТ-бізнес, електронний маркетинг, електронна торгівля, цифровий маркетинг, інтернет-маркетинг, інтернет-торгівля, інтернет-комерція, електронна роздрібна торгівля, віртуальна торгівля, дистанційна торгівля, електронний трейдинг. Наукові підходи до формулювання терміна «електронна комерція» умовно систематизовано за класифікаційними групами: частина електронного бізнесу; вид господарської діяльності; економічна діяльність; комерційна діяльність; вид електронної комерційної діяльності; вид підприємництва; специфічний вид торгівлі; маркетингова стратегія; форма бізнес-процесу; електронна взаємодія економічних суб’єктів; форма торгівлі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій; електронна комерційна угода; вид суспільних відносин з купівлі-продажу товарів; сукупність правил здійснення електронних відносин при купівлі-продажу товарів. На основі теоретичного узагальнення існуючих наукових розробок щодо понятійного апарату запропоновано авторське трактування терміна «електронна комерція» як складової електронного бізнесу, суть якої полягає у зміцненні партнерських взаємовідносин у процесі купівлі-продажу продукції з використанням цифрових технологій та інформаційних систем; ефективної форми організації логістичної діяльності підприємств із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій і систем; інструменту просування продукції на ринок за допомогою цифрових технологій.
Світовий досвід державної підтримки в системі публічного управління розвитком територіальних громад
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Ярошенко, Ігор Васильович; Семигуліна, Ірина Борисівна
Досягнення сталого розвитку країн світу на фоні подолання проблемності та відсталості територій, скорочення непропорційності соціально-економічних показників, створення умов для розвитку конкурентоздатного економічного середовища регіонів і досягнення високого рівня життя населення формують основні напрямки регіональної політики багатьох країн світу, зокрема країн Європейського Союзу. Детальне вивчення досвіду формування і реалізації регіональної політики, позитивних прикладів і тенденцій окремих країн світу і, зокрема, країн ЄС, що досягли економічного зростання територій та покращення добробуту жителів, є актуальними для розвитку сучасної України та її регіонів у період триваючих євроінтеграційних процесів, впровадження реформаторських суспільно-економічних змін і становлення власної національної регіональної політики. Аналіз нерівномірності розвитку територій, встановлення основних характерних рис асиметрії дозволяє не тільки визначити існуючий стан диспропорційності регіональних потенціалів розвитку, але й оцінити напрямки регіональної політики, що спрямовані на їх усунення. Євроінтеграційний напрямок розвитку України підтверджує актуальність комплексного вивчення досвіду регіональної політики країн світу та ЄС, особливо кращих практик країн Центральної та Східної Європи, які демонструють стабільні позитивні зміни в соціально-економічному розвитку, та доцільність його використання для формування та реалізації власної регіональної політики з урахуванням європейських принципів організації управління регіональним і місцевим розвитком і розбудови місцевого самоврядування.
Метод теорії суспільних фінансів та його альтернативи
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Дерлиця, Андрій Юрійович
У статті сформульовано трактування методу теорії суспільних фінансів як сукупності таких складових: вихідних положень і світоглядних орієнтирів; конкретних методів дослідження; способів перевірки отриманих результатів. Здійснено порівняльний аналіз вихідних припущень і світоглядних позицій західної теорії суспільних фінансів, сучасної вітчизняної та радянської теорії державних фінансів. Розкрито відмінність підходів цих теорій стосовно бачення: концептуально-філософської основи (матеріалізму / ідеалізму); традицій використання історичного методу; ролі базису та надбудови для фінансової науки; орієнтації на вартість / корисність при дослідженні природи фіскальних феноменів; відмінностей трактування базової одиниці аналізу (індивід, група, клас); використовуваної концепції держави (органічної / механістичної); пояснення характеру взаємодії між базовими одиницями аналізу; ставлення до позитивного / нормативного підходу. Вказано на методологічну орієнтацію західної фінансової думки на методологічний індивідуалізм, радянської теорії державних фінансів – на методологічний холізм і відсутність чіткої визначеності у цих питаннях сучасної фінансової науки в Україні. Зауважено негативну тенденцію оцінки фіскальних явищ в Україні із позиції державоцентризму та інтересів і потреб держави, що виникає саме на основі методологічних установок холізму і переважання органічного погляду на державу. Показано, що сучасна вітчизняна фінансова наука досі знаходиться на перехідному етапі. Внаслідок її світоглядних установок вона є теорією державних фінансів (фінансових ресурсів держави), тоді як західна наука є теорією суспільних фінансів (загальносуспільними, публічними коштами). У роботі окреслено орієнтири подальшої трансформації методологічних основ фінансової науки в Україні.
Кредитно-дефолтні свопи у системі управління зовнішнім державним боргом
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Лупенко, Андрій Юрійович
Метою статті є систематизація теоретико-методологічних засад використання кредитно-дефолтних свопів у системі управління зовнішнім державним боргом. Досліджено теоретичні засади використання кредитно-дефолтних свопів у системі управління зовнішнім державним боргом. Узагальнено переваги та ваги кредитно-дефолтних свопів як похідних фінансових інструментів. Показано, що основними вадами кредитно-дефолтних свопів є їхня спекулятивність і залежність від міжнародних рейтингових агентств, а також нормативна неврегульованість відносин синтетичної сек’юритизації боргових активів. Концептуалізовано механізм функціонування кредитно-дефолтного свопу у системі управління ризиками зовнішніх державних запозичень. Визначено чинники впливу на вартість кредитно-дефолтного свопу у системі управління ризиками зовнішніх державних запозичень. Показано, що основними з них є кредитний рейтинг суверена, строк погашення боргових цінних паперів, ліквідність і дохідність облігацій зовнішньої державної позики, ринковий попит і пропозиція на боргові цінні папери та дефолтні свопи. Проаналізовано динаміку вартості кредитно-дефолтних свопів на боргові цінні папери України. Показано залежність між вартістю свопу та геополітичними чинниками формування міжнародної інвестиційної позиції держави. З метою підвищення ефективності використання кредитно-дефолтних свопів у системі управління зовнішнім державним боргом і мінімізації відсоткових ризиків зовнішніх державних запозичень запропоновано внесення змін до нормативно-правових актів, передбачивши в них сутність дефолтного свопу, склад сторін за ним, особливості обліку та формування вартості.

Browse

Browsing Журнал "Проблеми економіки" 2020, № 4 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options