Журнал "Проблеми економіки" 2021, № 3

Permanent URI for this collection

https://dr.csbc.edu.ua/handle/123456789/894

Browse

Now showing 1 - 20 of 23

Детермінанти споживчої поведінки в умовах пандемії COVID-19
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Микитенко, Неля Володимирівна; Білявська, Юлія Вікторівна
Метою статті є виявлення типових детермінант споживчої поведінки за умов пандемії COVID-19 та визначення сучасних споживчих тенденцій і пріоритетів у процесі придбання товарів. У статті зроблено спробу ідентифікації головних змін у поведінці сучасних споживачів підприємств торгівлі та з’ясовано, як змінилися їх переваги щодо купівлі товарів. Визначено споживчу поведінку як складний соціально-економічний феномен, який перебуває на стику багатьох наук і в якому акумулюється цілий спектр детермінант. Авторами ідентифіковано ключові чинники, які детермінують споживчу поведінку за умов пандемії COVID-19. Підтверджено, що нинішня пандемія та пов’язана з нею рецесія економіки позначаються на чутливості до економічного фактору, розшаровуючи споживачів на чотири типи: вразливі, консерватори, оптимісти та вимушені аскети. Обґрунтовано появу нової моделі покупця – діджитал-споживача. Виявлено тенденцію значного збільшення в 2020 році обсягу споживчого кошика та зменшення частоти покупок з орієнтиром на задоволення первинних людських потреб. Визначено нові тренди споживчої поведінки: ставка на домашнє готування і споживання їжі вдома, здоровий спосіб життя, захист здоров’я та відчуття власної безпеки і безпеки своїх рідних. Особливу увагу приділено огляду товарних категорій, яким віддає перевагу сучасний споживач. Доведено погіршення психологічної стабільності споживачів і підвищення рівня напруги та конфліктності в процесі обслуговування в торговельних точках. У статті узагальнено особливості еволюції споживчих настроїв за етапами світового розвитку пандемії COVID-19. Обґрунтовано можливості, які відкриває пандемія для сучасного споживача та процесу споживання в цілому.
Динаміка мотиваційних важелів під впливом пандемії
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Вонберг, Тетяна Вікторівна; Мотчана, Евеліна Миколаївна
Метою статті став аналіз мотиваційних важелів до ефективної праці, котрі були дієвими до та стали дієвими після початку пандемії COVID-19. У статті обґрунтовано актуальність дослідження мотиваційних чинників і ймовірних змін у мотиваційних складових працівників компаній, котрі виникли у відповідь на появу нового вірусу та необхідність масово змінювати звичний формат роботи. Аналізуючи й узагальнюючи наукові дослідження вчених у царині мотивації та стимулювання працівників до ефективної праці, незважаючи на наявні численні розробки, було доведено, що питання зміни мотиваційних важелів під впливом пандемії все ще лишається недостатньо розкритим. Проведене дослідження дозволяє зробити певні висновки: пандемія вплинула, звичайно, на мотивацію та продуктивність праці працівників, але несуттєво. Так, з початком пандемії зменшилася питома вага респондентів, які мали середній рівень задоволеності своєю роботою, при цьому збільшилася питома вага як респондентів, які мали найвищий рівень задоволеності, так і респондентів, які були не задоволені роботою. Також з початком пандемії зменшилась питома вага респондентів, які були продуктивними, тоді як збільшилася питома вага респондентів, які мали високий та низький рівні продуктивності. Дослідженням було доведено, що для людей з початком пандемії більш значущими стали стабільність, комфортні умови на робочому місці та перспектива додаткового доходу; водночас такі фактори, як конкурентна зарплата та можливості кар’єрного зростання, поступово почали втрачати свої лідерські позиції в переліку важливих мотиваційних складових до продуктивної праці. Опитування підтвердило, що протягом останнього року працівники все більше почали цінувати стабільність і соціально відповідальну позицію роботодавця щодо своїх працівників; а компанію все частіше працівники почали оцінювати саме за її відношенням до персоналу в період розквіту пандемії, за готовністю змінюватися разом із змінами навколишнього середовища, за готовністю підтримати персонал і допомогти за потреби.
Забезпечення професійної працездатності персоналу в умовах нової соціоекономічної реальності
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Василик, Алла Володимирівна; Білик, Ольга Миколаївна; Пітько, Ірина Юріївна
У роботі досліджено сутність і чинники професійної працездатності, а також її роль у забезпеченні високої продуктивності праці. Основною метою дослідження стали аналіз чинників, що впливають на працездатність сучасних працівників, виявлення рівня їх задоволеності умовами та організацією праці, а також обґрунтування напрямів підвищення працездатності працівників на підприємствах з урахуванням сучасних загроз, спричинених пандемією COVID-19. На основі проведеного соціологічного опитування проаналізовано рівень задоволеності працівників українських підприємств існуючими заходами із забезпечення і підтримання працездатності персоналу на робочому місці, зокрема, умовами праці, режимом праці та відпочинку, іншими заходами. Здійснено оцінку суб’єктивного відчуття втоми працівників, виявлено здебільшого відсутність на підприємствах системи моніторингу працездатності та самопочуття працівників, що унеможливлює обґрунтоване запровадження якісних заходів щодо підтримки та підвищення працездатності і усунення наслідків втоми. Виявлено наслідки пандемії COVID-19 на умови й організацію праці на підприємствах, на працездатність працівників, їх відчуття фізичного та психологічного благополуччя. На основі здійсненого дослідження систематизовано основні напрями підвищення працездатності персоналу на робочому місці в нових соціоекономічних умовах, які відображають очікування та потреби працівників. Пріоритетні заходи, які доцільно впроваджувати на підприємствах для підтримання та підвищення професійної працездатності персоналу, включають: чітку регламентацію посадових обов'язків і раціональний розподіл навантаження на всіх учасників трудового процесу; зменшення міри небезпечного впливу умов праці на людський організм; захист працівників від наявних і можливих небезпек; компенсацію надмірних навантажень заходами матеріальної мотивації, нематеріального заохочення, удосконаленням режимів праці та відпочинку; урахування індивідуальних характеристик людини при плануванні трудового навантаження; організацію психологічної допомоги та консультування співробітників, тренінгів з Tіme-management і Team-building, покращення соціально-психологічного клімату.
Модельна оцінка фінансової стійкості суб’єктів туристичної галузі в контексті сталого розвитку
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Іванов, Роман Вячеславович; Волкова, Валентина Володимирівна; Коваль, Олена Серіївна
Мета дослідження полягає у описі й апробації методології оцінки ймовірності банкрутства підприємства, яке здійснює діяльність у туристичні галузі. При аналізі діяльності суб’єктів туристичної галузі в контексті сталого розвитку увага зосереджена на показниках фінансової стійкості та одному з основних фінансових ризиків – загрозі банкрутства. Проаналізовано сучасні методи дискримінантного аналізу, що використовуються для визначення ймовірності банкрутства, з точки зору адекватності їх застосування для оцінки діяльності суб’єктів туристичної галузі та описано особливості їх застосування. У межах дослідження було проаналізовано доступні показники діяльності туристичного агентства, для якого визначено й інтерпретовані показники ймовірності банкрутства, які свідчать, що фінансовий стан досліджуваного туристичного підприємства характеризується як задовільний у контексті його сталого розвитку. Підтверджено, що серед найбільш використовуваних на сьогодні методів оцінки ймовірності банкрутства адекватними для оцінки підприємств сфери туризму є модель Матвійчука та модифікована модель Альтмана. Порівняння результатів їх застосування з класифікацією суб’єкта господарювання на підставі більш загального у застосуванні коефіцієнта Бівера продемонструвало високу узгодженість розглянутих дискримінантних моделей. Відзначено, що врахування специфіки застосування моделі та вибір фінансових показників є запорукою проведення якісного аналізу та впровадження ефективної антикризової політики на підприємстві в контексті сталого розвитку. Подальші дослідження суб’єктів туристичної галузі в контексті сталого розвитку планується проводити із застосування концепції динамічної рівноваги економічної системи та її ефективного розвитку.
Наукові погляди стосовно структури елементів системи управління фінансовою безпекою галузей економіки
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Куницька-Іляш, Марта Василівна
У статті вияснено, що процес забезпечення фінансової безпеки галузі економіки тісно корелюється зі налагодженням відповідної системи управління в цій сфері. Метою статті є обґрунтування наукових поглядів стосовно структури елементів системи управління фінансовою безпекою галузей економіки. Для досягнення поставленої мети встановлено, що система управління фінансовою безпекою галузі економіки передбачає обґрунтування зв’язків і засобів взаємодії з системами вищих (фінансовою безпекою регіонів і держави, економічною безпекою держави, національною безпекою) і нижчих (фінансовою безпекою підприємств) порядків. Доведено, що структурні аспекти управління фінансовою безпекою галузі стосуються вибудування внутрішньої системи елементів, організації їх взаємодії для формування унікальних властивостей і дієздатності системи за напрямами управління. Визначено набір структурних елементів системи управління фінансовою безпекою галузі економіки, який розділено на окремі групи: формування організаційно-управлінської структури; ідентифікація стратегічних і тактичних орієнтирів; впровадження системи економічних стимулів і підтримки; забезпечення інформаційно-аналітичного спостереження та інструментів контролю; задіяння інструментарію регулювання. Доведено, що дієвість системи управління фінансовою безпекою галузі значним чином визначається якістю сформованої організаційно-управлінської структури управління, раціональністю вибору стратегічних і тактичних орієнтирів, ефективністю впровадження системи економічних стимулів і підтримки, налагодженням інформаційно-аналітичного спостереження та контролю, здатністю задіяння широкого інструментарію регулювання.
Кліматичні ризики у фінансовому бізнесі
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Краснова, Ірина Вікторівна; Примостка, Людмила Олександрівна; Лавренюк, Владислав Володимирович
Мета статті полягає у виявленні властивостей та напрямів впливу зміни клімату на профіль фінансового бізнесу, модифікації фінансових ризиків з урахуванням ризиків кліматичних змін. Зміни клімату мають глобальний характер, формуючи нові виклики як для корпорацій, фінансових установ і центральних банків, так і для економіки в цілому. Наведено статистику масштабів загрозливого впливу кліматичних ризиків на економіку та фінансовий сектор. Зазначено, що агрегований вплив кліматичних ризиків значно перевищує збитки від краху фінансових ринків. Зокрема, через природні катастрофи у 2020 році світова економіка зазнала збитків у розмірі близько 200 млрд дол США. Систематизовано й узагальнено властивості кліматичних ризиків, до яких віднесено: непередбачуваність, радикальна невизначеність, складна динаміка, ланцюговий ефект, незворотність, нелійнійність. Внаслідок високого рівня невизначеності проблема інтеграції кліматичних ризиків у систему ризик-менеджменту фінансових установ залишається особливо складною. Визначено напрями трансформації ризиків, що генеруються глобальними змінами клімату у фінансові ризики. Зазначено, що, незважаючи на загрозливий вплив збитків, спричинених надзвичайними погодними явищами та кліматичними катастрофами, управління цими ризиками все ще характеризується низьким рівнем проникнення в систему ризик-орієнтованого управління фінансовими установами. Для того щоб фінансовий бізнес ефективно управляв ризиками з урахуванням змін клімату, запропоновано інноваційні підходи, що мають стратегічне значення, зокрема, такі як «зелені» облігації та облігації катастроф. Від того, наскільки успішно фінансові установи зможуть реалізувати свою політику у цьому напрямі, залежатиме фінансова стабільність і сталий динамічний розвиток економіки.
Фінансові важелі державної підтримки сільського розвитку: європейський досвід і вітчизняні реалії
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Абрамова, Ірина Вячеславівна
Метою статті є теоретико-методологічне обґрунтування фінансових важелів державної підтримки сільського розвитку з урахування європейського й вітчизняного досвіду та розробка практичних рекомендацій щодо їх удосконалення. Дослідження здійснювалося за загальнометодологічною схемою системного підходу з використанням методів: порівняльного аналізу; статистико-економічного; розрахунково-конструктивного; абстрактно-логічного тощо. У статті проаналізовано європейський досвід державної підтримки сільського розвитку й окреслено шляхи його адаптації до українських реалій. З огляду на структуру витрат спільного бюджету Європейського Союзу з’ясовано, що вирішенню економічних, екологічних і соціальних питань у контексті сталого сільського розвитку країни – члени Європейського Союзу приділяють особливу увагу. Встановлено, що сільські громади в Україні перебувають у вкрай складних умовах: поширеними залишаються безробіття та бідність, низький рівень соціально-побутового, медичного, освітнього та культурного обслуговування сільського населення, незадовільний інфраструктурний розвиток сільських населених пунктів. Зроблено наголос на тому, що фінансова підтримка сільського господарства та сільських територій в Україні зорієнтована переважно на їх економічний розвиток. Доведено, що сталий сільський розвиток буде можливим за умов органічного поєднання його економічної, соціальної та екологічної компоненти. Визначено, що ключова роль у цьому процесі належить державі. Аргументовано, що через такі важелі впливу, як бюджетне фінансування, пільгове кредитування, податкове й інвестиційне стимулювання тощо, держава може позитивно вплинути на диверсифікацію та розвиток підприємництва, збільшення робочих місць і зайнятого населення в сільських населених пунктах. Акцентовано увагу на необхідності формування системи соціального захисту та культурної основи сільського розвитку, підтримці та поліпшенні екологічної ситуації у сільських населених пунктах.
Cognitive Resources of New Economy
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Хаустова, Вікторія Євгенівна; Доронін, Андрій Віталійович; Дороніна, Майя Степанівна
Світовий досвід свідчить, що для підвищення надійності функціонування і розвитку суспільства йому необхідно орієнтуватися на модель неоекономіки і рекомендації когнітології. Хоча в багатьох публікаціях частково надані варіанти вирішення цієї проблеми, все ще залишаються актуальними методологічні та практичні обґрунтування комплексного вивчення резервів розвитку українського суспільства. Метою цієї статті обрано узагальнення передумов розробки теоретико-методичного забезпечення формування неоекономічної моделі суспільства з розвитком і використанням когнітивних ресурсів. У процесі дослідження проаналізовано тенденцію зміни моделей суспільства і чинники, які забезпечують перехід до використання нових знань, які здатні забезпечити програмування і реалізацію успішних реформ суспільства в цілому і його економічної системи зокрема. У статті запропонований варіант гіпотези колективного дослідження: «В умовах неухильного зростання ролі і значення новітніх знань в інноваційному розвитку економіки когнітивний капітал фірми, тобто знання про те, як виробляти новітні корпоративні знання, стає критичним фактором забезпечення масштабних і безперервних інновацій та в цілому прогресивного соціально-економічного розвитку країни». Майже всі вчені, які виконували дослідження резервів розвитку неоекономіки, визначали, що вона актуалізує розвиток знань. За допомогою поєднання наведених у роботах учених положень філософії, психології та менеджменту в статті сформовано теоретичне підґрунтя досліджень когнітивного потенціалу працівника. Обґрунтовано необхідність поетапного введення дослідницького компонента в освітню діяльність вищої школи. Наведено характеристику кожного етапу в координатах: мета навчального процесу, критерії оцінки його результату, особливості педагогічного супроводу учня.
Перехід до економіки знань у межах модернізаційної парадигми для країн ядра та напівпериферії глобальної економічної системи
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Довгаль, Олена Андpiївна; Довгаль, Георгій Володимирович; Сердюк, Ганна Валеріївна
У статті проведено узагальнення особливостей сучасного переходу від індустріальної економіки до постіндустріальної (економіки знань) у межах модернізаційної парадигми для країн ядра та напівпериферії глобальної економічної системи. Доведено, що серед історичного різноманіття національних феноменів модернізації можна виділити дві альтернативні моделі: інноваційну та наздоганяючу. Обґрунтовано, що інноваційна модель найбільшою мірою характерна для країн, що формували ядро світової економічної системи, водночас для країн, що знаходилися на напівпериферії світового розвитку, більш характерним є реалізація наздоганяючої моделі. Виявлено, що сучасне інтелектуальне виробництво охоплює, перш за все, галузі економіки, продукцією яких є інформація і знання. Водночас інтелектуальний капітал функціонує і в галузях матеріального виробництва, також впливаючи на їх показники. Саме тому працівники інтелектуальної праці, що формують інтелектуальні верстви суспільства, розглядаються як суб'єкти нематеріального інтелектуального виробництва, що становить ядро економіки знань. Їх основна функція полягає у виробництві інтелектуальних продуктів (соціально цінного знання), на відміну від груп, суспільна функція яких полягає у матеріалізації цих цінностей і знань. При цьому конкретно-історичні форми об'єктивації знань, способи їх відтворення і, відповідно, історичні типи інтелектуальних верств можуть значно відрізнятися. Робиться висновок, що економіка знань розглядається як сфера господарської діяльності, яка у сучасних умовах характеризується інтенсивним використанням інтелектуального капіталу як основного економічного ресурсу, в тому числі й у галузях матеріального виробництва.
Адаптивні стратегії підприємств у цифровому середовищі
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Зінченко, Ольга Анатоліївна
Статтю присвячено обґрунтуванню основ адаптивного управління в цифровому середовищі. Автор висуває та доводить тезу щодо необхідності розвитку адаптивного стратегічного управління в умовах цифрової трансформації бізнесу на основі agile-принципів, які дозволяють максимально повно реалізувати клієнтоорієнтований підхід. У статті наведено авторське визначення адаптивної стратегії в цифровому середовищі як моделі пристосування компанії до цифровізації взаємодії із клієнтами, партнерами, конкурентами й іншими контактними аудиторіями. Висунуто та доведено припущення, що адаптивні стратегії за своєю природою є конкурентними. На основі цієї гіпотези систематизовано адаптивні стратегії за ступенем їх актуальності в умовах цифрового середовища. Розглянуто стратегії оптимізації витрат, диференціації, фокусування в контексті цифровізації бізнесу. Розширено адаптивний інструментарії цих стратегій за рахунок більш гнучких методів і підходів. Доведено, що завдяки таким інструментам, як моделі автоматизації бізнесу, віртуальні ланцюги випуску продукції, об'єднання реального і віртуального контентів процесів виробництва (Building Information Model, блокчейн-технології), моделі smart working, реалізується стратегія оптимізації витрат. Ефективно диференціювати свої продукти та послуги дозволяють цифровізація існуючих та створення нових продуктів та послуг, конвергенція очікувань споживачів на базі SMAC (Social, Mobility, Analytics, Cloud) технологій, омніканальність обслуговування різних груп клієнтів. Встановлено, що завдяки digital-маркетингу та таких технологій, як автентична взаємодія, контент-маркетинг, маркетинг у соціальних мережах, перформанс-брендинг, партнерський (афілійований) маркетинг компанія може посилити свої позиції в певному сегменті ринку (або ніші) та реалізувати клієнтоорієнтований підхід. Перспективами подальших досліджень запропоновано ризик-менеджмент при проєктуванні адаптивних стратегій в цифровому середовищі.
Вплив «сірої» тіньової економіки на соціально-економічну безпеку міста
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Романовська, Юлія Анатоліївна
Метою статті є виклад положень методологічних засад оцінювання впливу «сірої» тіньової економіки на соціально-економічну безпеку міста. Актуальність таких методологічних засад зумовлена зростанням ролі міст у соціально-економічному розвитку України і відсутністю будь-яких методологічних положень щодо впливу «сірої» тіньової економіки на соціально-економічну безпеку міста. Наявні офіційні Методичні рекомендації розрахунку рівня тіньової економіки спрямовані на отримання оцінок «сірої» тіньової економіки на макрорівні, рекомендації Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) щодо вимірювання неспостережуваної економіки застосування в Україні практично не знайшли. У статті викладено розроблені методологічні засади оцінювання впливу «сірої» тіньової економіки на бюджет міста, які поєднують взаємозумовлені концепти, принципи та категорії оцінювання, операціоналізація яких у вигляді розробленого алгоритму дозволила створити операційне середовище оцінювання. Методологічні засади оцінювання впливу неспостережуваної економіки на бюджет міста базуються на наданих принципах і передбачають внаслідок особливостей об’єкта оцінювання використанням низки припущень. Розрахунок величини ненадходжень коштів до бюджету кількох міст України за розробленим алгоритмом оцінювання показав, що бюджети досліджених міст через приховування доходів бізнесу, числа працюючих і виплати заробітної плати «у конвертах» протягом вибраного періоду недоотримали значні суми, які становлять помітну частину офіційних трансфертів. Звичайно, доцільно визнати деяку умовність величини коштів, які не надійшли до бюджету досліджених міст через наявність «сірої» тіньової економіки, навіть якщо наполовину зменшити їхню величину, то і тоді показники втрат міських бюджетів залишаться значними. Проте негативний вплив тіньової економіки у місті не зводиться лише до недоотримання міським бюджетом чималої суми коштів. Необхідно враховувати ще й віддалені загрози соціально-економічній системі міста через наявність тіньової економіки: свідоме обмеження потенціалу розвитку економіки міста та спотворення економічної конкуренції.
Суб’єкт та об’єкт процесу трансформації сільських територій
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Пивовар, Петро Вікторович; Костюк, Людмила Петрівна
Одним із основоположних завдань розвитку України є забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку, як країни в цілому, так і найменших територіально-адміністративних одиниць. Своєю чергою, невід’ємним елементом (передумовою) розвитку будь-якого процесу чи явища є зміни, які дуже часто протікають у вигляді трансформаційних процесів. Мета цієї наукової роботи полягає в ідентифікації комплексу суб'єктів та об'єктів процесу трансформації сільських територій. До суб'єктів трансформації сільських територій нами було віднесено як виробників і споживачів суспільно необхідних благ, так і тих, хто забезпечує функціонування господарюючих суб’єктів на сільських територіях для досягнення суспільного добробуту. Суб'єкт трансформації сільських територій – це носій предметно-практичної діяльності, джерело соціально-економічної активності, спрямованої на предмет трансформації. Суб’єктом трансформації сільських територій може виступати як окремий житель сільських територій, так і різні соціально-економічні групи. Нами було ідентифіковано дві групи суб'єктів трансформації сільських територій: фізичні особи (сільське населення, домогосподарства, громада, підприємці) та юридичні особи (підприємства, органи управління сільськими населеними пунктами, громадські організації). До основних об’єктів трансформації сільських територій можна віднести: людський потенціал, природно-ресурсний потенціал, фінансовий потенціал, інтелектуальний потенціал, інформаційний потенціал, інфраструктура. Крім суб’єкта й об'єкта, в науковому пізнанні будь-якого соціально-економічного явища чи процесу потрібно розглянути предмет, що являє собою частину об'єкта. Нами було ідентифіковано такі основні предмети трансформації сільських територій: відносини соціуму з природою, земельні (ринкові) відносини, ринкове середовище, науково-технічний устрій, система менеджменту, фінансові відносини, соціальні відносини.
Шляхи управління земельними активами територіальних громад в умовах відкриття ринку землі в Україні
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Патицька, Христина Олегівна
Вагомим результатом децентралізації в Україні стала передача на рівень територіальних громад відповідальності за власний розвиток, що вимагає комплексного підходу до управління активами на місцевому рівні. Серед ключових і найбільш дискусійних у цій сфері – питання управління земельними активами. Метою статті є визначення практичних шляхів управління земельними активами територіальної громади в умовах відкриття ринку землі в Україні. У статті акцентовано увагу на визначенні практичних шляхів управління земельними активами територіальної громади в умовах відкриття ринку землі в Україні. Аргументовано основні проблеми, які загострилися в умовах активізації земельних відносин і зростання ролі місцевого самоврядування в управлінні земельними активами, та визначено основні шляхи їх подолання. Обумовлено роль інвентаризації у контексті отримання повної достовірної інформації щодо наявних на території громади земельних активів, акцентовано на шляхах нарощення економічного потенціалу територіальних громад через виявлення випадків самовільного зайняття земель, тіньової оренди земельних ділянок, невикористання земель комунальної форми власності, випадків використання земель несільськогосподарського призначення у сільськогосподарських цілях, визначення невитребуваних земельних часток (паїв), земельних ділянок відумерлої спадщини. Розкрито потребу використання інструменту комплексного просторового планування розвитку громади. Перспективами подальших досліджень у цьому напрямі є використання запропонованих у статті механізмів для розвитку територіальних громад, зокрема зважаючи на тенденції децентралізації та відкриття ринку землі в Україні.
Напрями реалізації регіональної політики в контексті забезпечення економічної безпеки
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Джигора, Ольга Миколаївна
Мета статті полягає у визначенні основних напрямів реалізації регіональної політики в контексті забезпечення економічної безпеки. Доведено, що державна регіональна політика є невід'ємною частиною політики держави, спрямованої на просторову організацію території регіону, підтримання балансу, усунення регіональної диференціації. Розглянуто механізм забезпечення регіональної політики. Визначено повноваження суб’єктів регіональної політики в Україні. Охарактеризовано глобальні та локальні цілі регіональної політики, розроблено ієрархію цілей у контексті забезпечення економічної безпеки регіону. Визначено оцінки локальних цілей регіональної політики щодо досягнення стратегічної цілі регіональної політики. Виділено основні глобальні цілі регіональної політики, зокрема: територіальна цілісність, соціально-економічна інтеграція і просторовий розвиток, сталий розвиток багатогалузевої конкурентоспроможної економіки регіону, розвиток сільських і прилеглих до міст територій, розвиток людського капіталу та підвищення стандартів якості життя населення, ефективне управління регіональним розвитком. Визначено, що найвищі оцінки для досягнення стратегічної цілі регіональної політики мають такі локальні цілі: захист регіональних інтересів, єдність територіального простору, запобігання поглибленню диспропорцій регіонального розвитку, раціоналізація структури сільськогосподарського виробництва для підвищення його продуктивності, розвиток конкурентоспроможного промислового сектора.
Види туризму за метою поїздки: сучасний стан і тенденції розвитку в Україні
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Савіцька, Ольга Петрівна
На туристичному ринку України наявна значна диспропорція у розподілі туристичних потоків у різних регіонах, що зумовлено різними природно-кліматичними умовами, традиціями та звичаями, наявністю історико-культурних та архітектурних пам’яток, різними пріоритетами у стратегічному економічному розвитку регіонів. Все це зумовлює диференціацію розвитку туристичних активностей за мотивом туриста та метою його подорожі. Враховуючи актуальність, у статті проведено дослідження сучасного стану та тенденцій розвитку в Україні видів туризму за метою поїздки. Зокрема, за статистичними даними Державної служби статистики України, оцінено динаміку розподілу туристів, обслугованих туроператорами і турагентами – юридичними особами та турагентами – фізичними особами-підприємцями, за метою поїздки та видами туризму за період 2011–2020 рр. На основі вивчення наукових статей вітчизняних і закордонних авторів з проблематики туризму у статті висвітлено теоретичні підходи до класифікації видів туризму та трактування таких видів, як діловий, освітній, лікувально-оздоровчий, спортивний туризм. Аналіз особливостей розвитку туристичної сфери України у 2011–2020 рр. у контексті видів туризму, визначених за метою подорожі показав, що найбільше туристів віддає перевагу туристичним подорожам, які організовані з метою дозвілля та відпочинку. Проаналізовано розподіл туристів за регіонами, обслугованих туроператорами та турагентами, які подорожували з метою дозвілля та відпочинку протягом 2019–2020 рр., та виокремлено регіони України, які характеризуються найвищим відсотком туристів, що здійснюють подорожі з метою дозвілля та відпочинку. Вивчення тенденцій розвитку туристичного сектора у розрізі видів туризму за метою подорожі дозволить виявити пріоритетні сфери, сильні та слабкі сторони розвитку туристичного ринку, проблеми, загрози та бар’єри у розвитку туристичного бізнесу, а також потенційні можливості, які сприятимуть ефективному позиціонуванню України на туристичному ринку.
Сучасні тенденції розвитку туристичного бізнесу в регіонах України
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Мацука, Вікторія Миколаївна
Мета статті полягає у дослідженні тенденцій розвитку туризму в регіонах України. Аналізуючи, систематизуючи й узагальнюючи наукові праці багатьох учених, статистичні дані, було розглянуто стан і визначено тенденції розвитку туристичного бізнесу в регіонах України, виявлено проблеми регіонального розвитку туризму, обґрунтовано напрями розвитку туристичного бізнесу в Україні та її регіонах. У результаті дослідження було окреслено сучасні тенденції розвитку туризму в регіонах України: пожвавлення туризму чергується зі спадами; у світовій ринковій кон’юнктурі імідж України залишається ще невизначеним; домінують тенденції перевищення виїзного туристичного потоку над в’їзним; у структурі туристичних потоків за мотивами як з України, так і до України більша частка належить приватному туризму; у географічній структурі туристичних потоків домінують країни-сусіди; найбільше туризм розвинений у таких регіонах України: м. Київ, Київська, Львівська, Дніпропетровська, Одеська та Запорізька області; найменше – у Луганській, Кіровоградській, Житомирській, Тернопільській, Рівненській, Сумській областях. Проведене дослідження дозволило виявити проблеми розвитку туризму в регіонах України: проблеми логістичного характеру; ігнорування екологічних, санітарно-епідемічних питань; непрозорість ведення туристичного бізнесу; соціальна та політична нестабільність; світова пандемія коронавірусу; відсутність платоспроможного попиту тощо. Наукове дослідження дало змогу визначити перспективи розвитку туристичного бізнесу в регіонах України: досягнення європейських і світових стандартів співвідношення якості послуг і цін на туристичні послуги; адаптацію нормативно-правових і законодавчих актів туристичної галузі до стандартів, прийнятих у європейському та світовому співтоваристві; залучення інвестицій в туристичний бізнес; створення привабливого туристичного іміджу регіонів і просування регіональних турпродуктів на національний та міжнародний туристичний ринки; розвиток інфраструктури регіональних туристичних ринків тощо.
Шляхи вдосконалення механізму державного регулювання інвестиційної діяльності у сфері теплопостачання
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Кизим, Микола Олександрович; Котляров, Євген Іванович
Метою статті є обґрунтування заходів з удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності теплопостачальницьких підприємств, спрямованих на активізацію робіт з модернізації систем централізованого теплопостачання. В Україні необхідність державного регулювання діяльності (у тому числі інвестиційної) у сфері теплоенергетики встановлена Законом України «Про теплопостачання». Здійснюється таке регулювання шляхом прийняття нормативно-правових актів, обов’язкових для використання всіма суб’єктами господарювання у сфері теплопостачання, і наданням функцій контролю діяльності національному регулятору й органам місцевого самоврядування. У статті проаналізовано діючі в Україні Порядки розробки, затвердження, узгодження і схвалення інвестиційних програм підприємств комунальної теплоенергетики. Виконаний аналіз діючих нормативно-правових актів дозволив ідентифікувати основні проблеми державного регулювання інвестиційної діяльності: недосконалість порядку планування, складність розробки, обґрунтування, затвердження і контролю виконання інвестиційних програм, ускладнений механізм фінансування інвестиційної діяльності. За результатами дослідження пропонуються такі напрямки удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності підприємств комунальної теплоенергетики: перехід від короткострокового до середньо- і довгострокового планування інвестиційної діяльності; спрощення діючих порядків затвердження і схвалення інвестиційних програм, подальша децентралізація управління інвестиційною діяльністю і надання усіх повноважень органам місцевого самоврядування; відмова від обов’язковості економічної ефективності кожного заходу й інвестиційної програми в цілому. Орган місцевої влади повинен мати право самостійно обирати пріоритети формування інвестиційної програми: підвищення якості або підвищення надійності теплопостачання, чи зниження тарифів; спрощення процедур контролю виконання інвестиційних програм, надання теплопостачальницькому підприємству більше самостійності у витрачанні коштів інвестиційної програми.
Фінансово-аналітичні аспекти прийняття рішень щодо визначення ролей учасників партнерських проєктів
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Канова, Олександра Андріївна
Мета статті полягає у формуванні аналітичної бази для прийняття рішень стосовно визначення оптимальної ролі учасників при фінансуванні партнерських проєктів розвитку економіки держави. У роботі окреслено важливість оптимального розподілу джерел фінансування для вирішення проблем, пов’язаних із браком ресурсів і низькою ефективністю реалізації суспільно важливих проєктів, які реалізуються на засадах партнерства. Розглянуто статистичні дані, які свідчать про розвиток проєктів, що реалізуються в Україні на партнерських засадах. Також встановлено поширені форми партнерських договорів і механізми фінансової підтримки, які використовуються в партнерських проєктах в Україні. Визначено регіони України, які є лідерами й аутсайдерами за кількістю партнерських договорів, укладених та/або реалізованих на їх території. Проаналізовано дієвість різних форм фінансової участі різних сторін у партнерських проєктах. Для цього участь можливих інвесторів узагальнено за трьома джерелами фінансування: кошти державного бюджету, кошти місцевих бюджетів та інші джерела, які включають всі позабюджетні фінансові ресурси (власні ресурси учасників програм, суб’єктів господарювання та фізичних осіб, які мають відношення до результатів реалізації проєктів, ресурси міжнародних організацій, спонсорські та благодійні кошти, запозичені кошти й інше). Для визначення впливу залучених джерел фінансування на успішність реалізації партнерських проєктів за різною спрямованістю (окремо для програм, що мають економічну, соціальну й екологічну спрямованість) побудовано регресійні моделі. За результатами моделювання проведено розрахунок коефіцієнта еластичності, який показує силу впливу залучення окремого джерела фінансування на успішність реалізації програми. Зроблено висновки про те, яким чином збільшення (або зменшення) частки фінансування з окремого джерела вплине на успішність реалізації програми відповідної спрямованості.
Теоретично-методичні положення інституційного забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки: сутність, функції, завдання
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Березівський, Ярослав Петрович
Технологічна конкурентоспроможність економіки є досить динамічним поняттям, що пов’язано зі стрімким зростанням сфер виробництва та реалізації інновацій і технологій, котрі все більше посилюють власну значущість у забезпеченні соціально-економічного розвитку держави. Вивчено еволюцію наукових підходів до трактування інноваційної інфраструктури через низку системних особливостей інституційного забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки. Обґрунтовано змістове наповнення дефініцій «інфраструктура технологічної діяльності» та «технологічна інфраструктура». Досліджуючи розвиток інноваційної інфраструктури в умовах ринкового функціонування національної економіки, визначено загальні властивості інноваційної та ринкової інфраструктури. Зроблено висновок про пріоритетне значення інноваційної інфраструктури у технологічному зростанні галузей національної економіки. Доведено, що до найбільш поширеного підходу трактування інноваційної інфраструктури національної економіки варто віднести системно-функціональний підхід. Зроблено висновок, що більшість досліджень розкривають зміст функцій зазвичай інноваційної інфраструктури і менше уваги приділяється функціям і завданням інфраструктури технологічної конкурентоспроможності національної економіки. У контексті комплексного теоретичного визначення значення інфраструктури технологічної конкурентоспроможності в інноваційно-технологічному зростанні національної економіки виділено основні функції (інноваційно-регенераційна, інвестиційно-стимулююча, забезпечувальна, трансформаційна, координаційна, ресурсно-акумуляційна, консолідаційна, процесно-стимулююча) та завдань, які вона покликана виконувати. Результати узагальнення наявних підходів дозволили сформувати авторський підхід до трактування дефініції «інфраструктура технологічної конкурентоспроможності».
Європейський досвід адаптації соціально-економічного розвитку до кризових умов: програми та фінансові інструменти
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2021) Корнівська, Валерія Олегівна
У роботі подано аналіз європейських програм контркризового реагування: інвестиційних ініціатив у відповідь на коронавірус; пакета заходів REACT-EU; довгострокової програми відновлення (бюджет на 2021–2027 роки) і Next Generation EU; банківського пакета заходів «Supporting businesses and households amid COVID-19». Охарактеризовано джерела фінансових інструментів відновлення та адаптації країн ЄС до транскризового стану, показано найбільш ефективні механізми підтримки підприємництва в умовах кризи COVID-19. На прикладі Словаччини та Польщі продемонстровано європейський досвід організації кредитного процесу, надання гарантій, активізації соціального підприємництва в умовах триваючого епідеміологічного шоку. Визначено європейські інвестиційні тренди й участь фінансових посередників у посткризовому відновленні, на цій основі охарактеризовано одержавлення європейського довгострокового інвестиційного процесу. Обґрунтовано особливу роль держави та формування державних фондів у процесі забезпечення ефективної адаптації українського фінансово-інституційного середовища до нових викликів; показано важливість розробки довгострокових програм пристосування української економіки та суспільства до викликів санітарного, гуманітарного, кліматичного та політико-економічного характеру з упровадженням відповідних інститутів. Зроблено висновок, що, зважаючи на особливості операційної поведінки українських банківських установ, зосереджених у сучасних умовах на операціях з державними цінними паперами та на комісійній діяльності, адаптаційний інвестиційний процес має бути забезпеченим саме державними фінансовими інститутами.

Browse

Recent Submissions