Журнал "Проблеми економіки" 2020, № 3

Permanent URI for this collection

https://dr.csbc.edu.ua/handle/123456789/898

Browse

Now showing 1 - 20 of 23

Неформальна зайнятість як загроза соціальній безпеці на ринку праці України в умовах економічної трансформації
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Бондаревська, Ксенія Валентинівна
У статті визначено особливості та характерні риси неформальної зайнятості в умовах трансформаційних змін економічного середовища, що являє собою одну з основних загроз соціальній безпеці на ринку праці, а також проведено аналіз сучасних тенденцій поширення неформальної зайнятості. Крім того, було обґрунтовано пріоритетні напрями державної політики, направленої на усунення загроз неформального ринку праці. Розглянуто основні причини розповсюдження неформальної зайнятості в Україні з урахуванням специфіки сучасного стану розвитку економіки, а також наслідки неформальних соціально-трудових відносин як для працівника, так і для держави. У результаті дослідження було висвітлено тенденції розвитку неформальної зайнятості на ринку праці України, зокрема в контексті її характеристик за типами робочих місць, місцем проживання, статево-віковими, освітніми, галузевими та регіональними особливостями. За підсумками проведеного статистичного групування було зроблено висновок про наявність оберненої залежності між показниками неформальної зайнятості та валовим регіональним продуктом у розрахунку на одну особу, а також наявними доходами населення у розрахунку на одну особу. Так, зі збільшенням масштабів неформальної зайнятості у розрізі регіонів відбувається зменшення валового регіонального продукту, а також знижується показник наявних доходів населення. Водночас варто врахувати взаємозв’язок між неформальною зайнятістю і розміром наявних доходів у розрахунку на одну особу, який виражається в тому, що саме низький показник доходів населення стимулює до пошуку можливостей додаткового заробітку та подолання бідності, в тому числі і за рахунок неформальних джерел оплати праці та неформальних соціально-трудових відносин. З урахуванням суттєвого негативний впливу неформальної зайнятості на стан економічного розвитку регіонів України та рівень добробуту населення було визначено пріоритетні заходи щодо нейтралізації загрози поширення неформальних соціально-трудових відносин, серед яких: створення нових робочих місць традиційного формату у ключових галузях економічної діяльності, зокрема у промисловості, АПК, будівництві, транспорті тощо; розвиток та впровадження інноваційних форм зайнятості та самозайнятості населення із офіційним декларуванням доходів від трудової діяльності; розвиток сфери малого та середнього бізнесу за рахунок застосування практики економічно розвинених країн світу щодо податкових пільг протягом перших двох років діяльності підприємства; розвиток молодіжного підприємництва на умовах пільгового оподаткування, а також за рахунок спрощення механізмів реєстрації та ліцензування діяльності; посилення контролю за дотриманням трудового і податкового законодавства із підвищенням ступеня жорсткості штрафних санкцій, що застосовуються у випадку виявлених порушень.
Криптовалютні активи у системі фінансового обліку
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Макурін, Андрій Андрійович
У статті було розглянуто побудову процесу обліку активу та алгоритм визнання об’єкта активом. Проаналізовано основні підходи до відображення криптовалюти у фінансовому обліку. Проведене дослідження показало, що в Міжнародних стандартах фінансової звітності (МСФЗ) досі відсутні спеціальні роз’яснення щодо правильності ведення обліку та визнання криптовалют. З одного боку, пропонується визнавати її як нематеріальний актив, з іншого – як запаси. Дослідження показало: щоб започаткувати процес обліку будь-якого активу, необхідно визначити, чи відповідає такий ресурс визначенню активу. У статті обґрунтовано належність криптовалюти до активів. Проте визначити приналежність до певної групи активів стає досить дискусійним питанням. Проаналізовано основні підходи до визначення певної групи активів. За формальними ознаками криптовалюту відносять до грошових коштів або їх еквівалентів. У дослідженні проведено порівняння грошових коштів і криптовалют. Розглянуто основні відмінні риси цих двох активів. Встановлено, що оцінювати криптовалюту необхідно за справедливою вартістю, при цьому зазначати дату оцінки з метою фіксації ринкових умов. Вимірником криптовалют при відображенні у фінансовій звітності є долари США або еквівалент національної валюти на дату складання балансу. Дослідження показало, що залежно від виду діяльності підприємства криптовалюту у фінансовій звітності, у «балансі» варто визначати за статтею «Нематеріальні активи» (код рядка 1000) та первісну вартість такого активу за рядком 1001 або як запаси (код рядка 1100). Також, якщо в обліковій політиці підприємства зазначено, що криптовалюта виступає фінансовою інвестицією, її варто відображати у рядку 1160.
Роль банківського кредитування у розвитку економіки України
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Кремень, Вікторія Михайлівна; Кремень, Ольга Іванівна; Гуляєва, Людмила Петрівна
Метою статті є дослідження стану банківського кредитування реального сектора та його впливу на розвиток економіки України. Для досягнення мети дослідження було вирішено такі завдання: проведено аналіз динаміки загального обсягу банківського кредитування реального сектора, проаналізовано структуру банківських кредитів нефінансовим корпораціям за строками надання та валютою, визначено обсяги наданих банками кредитів нефінансовим корпораціям нефінансовим корпораціям на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості. Для поглибленого оцінювання впливу банківського кредитування реального сектора на розвиток економіки проведено кореляційно-регресивний аналіз, який дозволив встановити, що нарощення обсягів кредитування банками нефінансових корпорацій призводить до зростання ВВП, обсягу реалізованої промислової продукції (товарів, послуг), експорту, капітальних інвестицій та середньомісячної заробітної плати, а також до зниження чисельності зайнятого населення, що може бути свідченням інтенсифікації та автоматизації виробництва як результат використання кредитних коштів. Найбільш адекватно взаємозв’язок між обсягами кредитування банками нефінансових корпорацій та ВВП, експортом і чисельністю зайнятого населення за 2005–2019 рр. описує поліноміальна функція, а зв'язок між обсягами кредитування банками нефінансових корпорацій та капітальними інвестиціями і середньомісячною заробітною платою – експоненційна функція.
Грошово-кредитна політика в умовах економічних перетворень
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Коровій, Валерій Вікторович
Метою цієї статті є удосконалення теоретико-методологічних і практичних засад реалізації грошово-кредитної політики в умовах економічних перетворень. Визначено, що основними задачами грошово-кредитного регулятора для трансформаційних економік є забезпечення тривалої стабільності національної грошової одиниці, гарантування стійкості фінансової системи держави, опосередковане стимулювання економічного розвитку. Охарактеризовано необхідність перманентного удосконалення методичного інструментарію реалізації грошово-кредитної політики, зокрема, застосування нестандартних інструментів кількісного та кредитного пом’якшення. Визначено роль процентної політики як основного інструменту монетарного регулювання в країнах з розвиненою та трансформаційною економіками. Обґрунтовано доцільність використання правила Тейлора для посилення ефективності вітчизняної грошово-кредитної політики. Доведено, що для відкритих економік у стратегічній перспективі грошово-кредитна політика з метою посилення власної ефективності повинна базуватися на комбінації плаваючого валютного курсу (різних модифікацій), інфляційного таргетування, адаптивного застосування іншого інструментарію (відсоткової ставки, грошово-кредитних агрегатів тощо) задля наближення до проміжних і кінцевих цілей. Окреслено методологічні та прикладні особливості реалізації стримуючої та стимулюючої грошово-кредитної політики. З’ясовано, що протягом 2005–2020 рр. монетарний регулятор застосував в Україні переважно стримуючу грошово-кредитну політику, однак у складних соціально-економічних умовах – пом’якшував її. Зазначено основні особливості реалізації таргетування інфляції, обґрунтовано його застосування в трансформаційних економіках, зокрема в Україні.
Стійкість банківської системи у контексті взаємозв’язку банків і держави
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Корнівська, Валерія Олегівна
У статті наведено результати дослідження стійкості банківської системи в умовах активізації фінансової підтримки з боку держави під час фінансово-економічної дестабілізації. З метою оцінки перспектив монетарного та фінансового розвитку в Україні подано характеристику стійкості банківської системи єврозони. Європейський досвід доводить згубність зростаючого взаємозв’язку банків і держави в умовах фінансіалізації. Цей зв'язок розглядається в роботі як замкнена циклічна проблема державно-фінансової циркуляції ліквідності, яка призводить до фінансового знекровлення реального сектора, порушення системної стабільності та потребує вирішення через обмеження операцій банків з державними цінними паперами. У статті показано, що пошук напрямів вирішення цієї проблеми у європейському фінансовому просторі став одним із факторів фінансово-інституційних трансформацій у єврозоні та ЄС і створення банківського союзу; доведено, що запроваджена новітня законодавча база не стимулювала ефективного розподілу фінансових ресурсів в економіці. Обґрунтовано, що державно-фінансова циркуляція ліквідності призводить до глибинного переформатування функціонування банківської системи, яка втрачає здатність ефективно перерозподіляти фінансові ресурси в реальному секторі економіки.
Механізм державного регулювання розвитку страхової системи України
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Войтович, Людмила Мирославівна
Метою дослідження є обґрунтування наукових підходів до необхідності державного регулювання, побудова механізму державного регулювання розвитку страхової системи та пошук можливостей його удосконалення з метою розвитку як страхової системи, так і національної економіки. У статті проаналізовано понятійно-категорійний апарат теорії державного регулювання страхової системи та розглянуто підходи вчених до розуміння поняття «механізм державного регулювання» у страховій сфері. Виділено основні відмінні риси між державним регулюванням страхового ринку та державним регулюванням страхової системи. Визначено, що на розвиток страхової системи впливає сукупність різних чинників, тому її державне регулювання набуває специфічних ознак залежно від часу, країни та обраної економічної політики. Запропоновано стисле та ширше бачення поняття державного регулювання розвитку страхової системи, під яким розуміємо застосування державою комплексу заходів впливу на сукупність елементів, які забезпечують ефективне функціонування страхової системи з метою досягнення її стабільного розвитку та економічного зростання держави в цілому. Побудовано механізм державного регулювання розвитку страхової системи, до якого запропоновано включати: стратегічну мету, завдання, суб’єкти, об’єкти, принципи, функції, методи й інструменти, форми державного регулювання та чинники впливу на розвиток страхової системи. Виокремлено такі принципи державного регулювання розвитку страхової системи: достатності, адекватності, послідовності, відкритості, справедливості, доцільності, ефективності, стабільності. Досліджено такі форми державного регулювання: нормативно-правове регулювання, організаційне регулювання, конкурентне регулювання, податкове регулювання, цінове регулювання, фінансовий моніторинг.
Концептуальні засади фізичної макроекономіки для сталого розвитку: проблеми та перспективи
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Гринів, Лідія Святославівна
Запропоновано концепцію формування (становлення) фізичної макроекономіки сталого розвитку, яка розширює систему координат досліджень в економічній науці, оскільки враховує параметри фізики наземного простору біосфери в економічному розвитку. Об'єктом дослідження фізичної макроекономіки є складні еколого-соціогосподарські системи (ЕСГС), в ядрі яких – наземні екологічні системи, що характеризуються певним обсягом продуктивності поверхні Землі. Фізична макроекономіка досліджує моделі співмірності біофізичних і вартісних оцінок на шляху до формування економіки сталого розвитку ЕСГС. У статті також запропоновано фізико-економічну парадигму формування економіки сталого розвитку, яка, на відміну від наявних, враховує природничі джерела початкового циклу збагачення в економіці. Це дає підстави для методологічних змін у теорії вартості та побудови якісно нової моделі монетарної економіки для вирішення проблем Sustainability. Новітня фізична економія-інтегральна (синтезуюча) наука, що застосовує трансдисциплінарні підходи до дослідження причинно-наслідкових зв’язків у складних стаціонарних еколого-соціогосподарських системах різного ієрархічного рівня. Нові евристичні моделі в ній базуються на синтезі законів фізики, біології, геоботаніки, геохімії, ландшафтознавства, біофізики та економіки. Обґрунтовано фізико-економічну модель сталого розвитку, яка базується на методі функції екологічної пропозиції Землі. Ця функція фіксує оптимальний обсяг природного капіталу Землі, який можна отримати за його заданого обсягу і площі наземної екологічної системи. Це дало можливість обґрунтувати та визначити нові фізико-економічні індикатори сталого розвитку ЕСГС.
Розвиток експортного потенціалу підприємства на європейському ринку FMCG в умовах ризиків
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Хомич, Оксана Вікторівна; Манаєнко, Ірина Миколаївна
У статті розглянуто основні поняття та принципи функціонування суб’єктів господарювання FMCG-ринку. Зважаючи на те, що цей ринок представляє товари швидкого обороту та повсякденного вжитку, які характеризуються високим попитом і частотою покупки, у статті наведено основні закономірності динамічного розвитку цього ринку. На основі розглянутих принципів здійснення діяльності підприємств харчової галузі, що є складовою частиною FMCG-ринку, досліджено особливості експорту продукції молочної промисловості, зважаючи на сучасні економічні процеси в Україні та переорієнтацію експортних потоків з країн СНД до країн ЄС. З’ясовано, що реалізація експортної діяльності напряму залежить від експортного потенціалу. Проаналізовано ризики, пов’язані з відмінністю міжнародних і вітчизняних норм і регламентів експортного законодавства та законодавства сфери якості молочних харчових продуктів нетривалого зберігання, з якими можуть стикатися підприємства, що експортують продукцію молочної галузі на ринок ЄС чи планують відкрити для себе цей перспективний зовнішній ринок. Здійснено оцінку забезпечення конкурентоспроможності української продукції шляхом підвищення якості відповідно до міжнародних стандартів. Визначено детермінанти, які є домінуючими в експортних питаннях діяльності суб’єкта господарювання сфери FMCG на ринку ЄС з урахуванням потенційних ризиків. Доведено, що для нарощування експортного потенціалу господарюючих суб’єктів FMCG-ринку в умовах системних ризиків бізнес-середовища перспективним напрямом дослідження може бути питання вдосконалення інституційної бази у сфері стандартизації, оцінки відповідності та нагляду за ринком шляхом інтегрування українських інституцій у європейські та міжнародні структури.
Інтеграційна адаптивність як основа оцінки потенційної можливості ресурсного забезпечення бізнес-процесів підприємства
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Залуцька, Христина Ярославівна
В умовах неотехнологічного відтворення, коли успіху досягають підприємства, які оперативно реагують на зростаючі специфічні потреби споживачів, а обмеженість ресурсів підприємства не завжди дозволяє максимально задовольняти постійно виникаючі потреби повною мірою через труднощі врахування і прийняття до використання певних неопродуктів, актуальним є питання раціонального розподілу ресурсного забезпечення виконання бізнес-процесів підприємства таким чином, щоб максимально досягнути відповідного ефекту, який сприятиме успішному стратегічному розвитку підприємств у динамічних умовах зовнішнього середовища. Раціональний розподіл ресурсів можливий на основі певної оцінки доцільності забезпечення саме тим видом ресурсів конкретного бізнес-процесу з відповідних джерел. Метою статті є розроблення методичного підходу формування ресурсного забезпечення бізнес-процесів підприємства на основі визначення їхньої інтеграційної адаптивності. У статті запропоновано й обґрунтовано складові розробленого методичного підходу. Обґрунтовано необхідність визначення рівня інтеграційної адаптивності бізнес-процесів, подано зміст, структуру й особливості використання поняття «інтеграційна адаптивність». Уточнено послідовність здійснення ресурсного забезпечення бізнес-процесів підприємства в розрізі різних видів ресурсів. Доведено доцільність використання рівня інтеграційної адаптивності бізнес-процесів між собою як основи оптимально-результативного розподілу певного ресурсного забезпечення реалізації поточних та стратегічно перспективних бізнес-процесів, необхідних для ефективного розвитку підприємства в умовах неотехнологічного відтворення.
Управління лояльністю клієнтів у закладах готельно-ресторанного господарства в умовах нових викликів
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Жегус, Олена Валентинівна; Ілляшенко, Олена Вікторівна
У статті доведено, що сучасна ситуація, яка характеризується політичною, соціально-економічною кризою в Україні, ускладнилася наслідками пандемії коронавірусу COVID-19, що у сукупності зумовило нові виклики в готельно-ресторанній індустрії. Актуальність обраного напряму дослідження зумовлена необхідністю розвитку сучасних і маркетингових технологій управління для адаптації, виживання та подальшого розвитку закладів готельно-ресторанного господарства в умовах сучасних викликів. Одним із пріоритетних напрямів управління є оцінювання лояльності клієнтів, пошук і прийняття рішень для її підвищення. З метою подальшого розвитку теоретичних аспектів і практичного інструментарію в контексті досліджуваної проблематики обґрунтовано характеристики споживчої лояльності з урахуванням специфіки готельно-ресторанної індустрії та запропоновано науково-методичний підхід до її оцінювання та управління. Готельно-ресторанний продукт представлено як сукупність матеріального продукту, послуг і сервісу, атмосфери, які у сукупності формують унікальну торгову пропозиції в готельно-ресторанній індустрії. З урахуванням цього обґрунтовано, що споживчу лояльність в закладах готельно-ресторанного господарства характеризують задоволеність, прихильність, адвокація та враження клієнта, які у сукупності відображають сприйняття закладу, ставлення до нього та майбутні наміри. Для оцінювання та управління лояльністю клієнтів у закладах готельно-ресторанного господарства визначено структурно-логічну схему, яка регламентує етапи дослідження. У контексті методичного інструментарію дослідження розроблено формалізовану метрику оцінювання характеристик лояльності клієнтів закладів готельно-ресторанного господарства, яка має використовуватися під час складання анкети для опитування клієнтів; запропоновано індексний метод для оцінювання рівня лояльності, який передбачає визначення часткових індексів лояльності за характеристиками та інтегрального індексу, шкалу ідентифікації рівня та етапу формування лояльності клієнтів закладу готельно-ресторанного господарства. Використання запропонованого науково-практичного підходу дозволить визначити рівень лояльності клієнтів у закладі готельно-ресторанного господарства у цілому та за характеристиками, прийняти відповідно до етапу формування лояльності клієнтів обґрунтовані управлінські рішення. Для підвищення лояльності клієнтів закладів готельно-ресторанного господарства в умовах сучасних викликів надано низку практичних рекомендацій щодо забезпечення унікальних конкурентних переваг готельного продукту, запровадження сучасних інформаційних технологій, підвищення якості сервісу.
Концептуальні засади сталого розвитку місцевого самоврядування
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Чернихівська, Анна Володимирівна
У статті розкрито концептуальні аспекти реалізації сталого розвитку на місцевому територіальному рівні в Україні та інституційні механізми його впровадження в умовах децентралізації влади. Акцентовано увагу на важливості реформи місцевого самоврядування через концепцію сталого розвитку, яка сьогодні потрібна нашій державі на шляху до європейської інтеграції. Доведено необхідність комплексної роботи зі створення організаційних механізмів управління територіальним розвитком. Статтю присвячено актуальним, прикладним питанням впровадження та реалізації сталого розвитку на місцевому рівні. Досліджено теоретичну сутність і зміст поняття «сталий розвиток». Розкрито взаємозв’язок його основних трьох складових: екологічної, економічної, соціальної. Запропоновано концептуальні основи реформування місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою в умовах децентралізації повноважень. Обґрунтовано доцільність змін у системі місцевого самоврядування, які сьогодні впроваджуються та передбачають реалізацію сталого розвитку на засадах відкритості, гласності органів державної влади, активної участі громадського суспільства у формуванні державної територіальної політики, дотримання екологічних прав громадян. Узагальнено принципи сталого розвитку місцевого самоврядування. Визначено стратегічні орієнтири розвитку місцевого самоврядування. Окреслено перспективи територіального розвитку. Обґрунтовано перехід до концепції сталого розвитку, яка передбачає побудову якісно нової соціо-еколого-економічної моделі розвитку суспільства, із вирішенням проблем сьогодення та майбутніх поколінь.
Методичний підхід до оцінки рівня управління туристсько-рекреаційним потенціалом Харківського регіону
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Писаревський, Ілля Матвійович; Мелешко, Кристина Костянтинівна
У статті розроблено методичний підхід до оцінки рівня управління туристсько-рекреаційним потенціалом Харківського регіону при врахуванні його наявних організаційно-економічних можливостей. Зазначено, що туристські ресурси України мають величезний вплив на розвиток регіональної економіки та національного господарства в цілому. Тобто визначення рівня управління туристсько-рекреаційним потенціалом регіонів України є одним із головних завдань сьогодення, оскільки є потреба у виявленні наявних резервів та організаційних недоліків в управлінні туристсько-рекреаційною сферою. Зазначено, що Харківський регіон завжди мав потужний економічний, науково-технічний та виробничий потенціал. Водночас, на жаль, мало уваги приділялося питанням розвитку туризму та рекреаційної діяльності, незважаючи на те, що за кількісними показниками роботи суб’єктів туристської галузі різних форм власності Харківська область впевнено входить у п’ятірку лідерів. Вказано, що аналіз туристських потоків демонструє збільшення громадян України, що користується послугами робітників туристської сфери, в Харківському регіоні в тому числі. Для оцінки рівня використання наявного туристсько-рекреаційного потенціалу автором було запропоновано ввести такі показники рівня туристського обслуговування: охоплення наявного населення Харківського регіону послугами внутрішнього туризму; охоплення наявного населення Харківського регіону послугами виїзного туризму; територіальна доступність за середньою теоретичною відстанню; територіальна доступність за площею об’єкта; асортиментна доступність; забезпеченість населення послугою; динаміка розвитку забезпеченості населення послугою (щодо попереднього року). Проведена оцінка дозволила виявити недоліки в управлінні туристсько-рекреаційним потенціалом Харківського регіону. Зроблено висновок про відсутність реального рівня інвестицій, який стримує розвиток туристської сфери в Харківському регіоні. Проведене дослідження Всесвітньої ради по туризму та мандрівках (WTTC) доводить, що в будь-якій країні світу кожен мільйон доларів, який був вкладений у туристську галузь, забезпечує найвищу віддачу у вигляді забезпечення робочими місцями та наступними внесками у ВВП порівняно з іншими секторами економіки.
Тенденції розвитку екотуристичної діяльності в Дніпропетровській області
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Безугла, Людмила Сергіївна
У статті виконано статистичний аналіз і розроблено прогнози основних показників діяльності суб’єктів господарювання у сфері екотуристичної діяльності на прикладі Дніпропетровської області. Розраховано коефіцієнти кореляції Пірсона, Спірмена і Фехнера для визначення кореляційного зв’язку між доходами від надання туристичних послуг і операційними витратами суб’єктів туристичної діяльності (туроператорів і турагентів) у регіоні. Визначено стратегічні напрями активізації розвитку екотуристичної діяльності в Дніпропетровській області, серед яких: створення належних інституційних умов і відповідного правового середовища, що полягає у розробленні та прийнятті Закону України «Про сільський зелений туризм», регіональної програми розвитку екологічного туризму, внесенні змін і доповнень до Стратегії розвитку на період до 2027 року і Плану заходів з її реалізації у 2021–2023 роках; економічна підтримка розвитку екотуризму шляхом публічно-приватного партнерства задля залучення приватних інвестицій, краудфандингу, пільгового кредитування власників садиб для модернізації осель, підвищення кваліфікації, рекламування діяльності; реалізація стимулюючих і заохочувальних механізмів забезпечення функціонування об’єктів екотуристичної інфраструктури; формування дієвої системи забезпечення якості екотуристичних послуг, яка базуватиметься на потребах споживача, гарантуватиме базові стандарти, включатиме критерії захисту навколишнього природного середовища.
Ефективність використання потенціалу транспортних послуг регіонів України: роль «тіньової» складової
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Бабець, Ірина Георгіївна
У статті обґрунтовано методику оцінки ефективності використання потенціалу транспортних послуг з урахуванням показників частки послуг у валовій доданій вартості й обсягах випуску регіону, рівня зайнятості, забезпечення інвестиціями, міжнародної конкурентоспроможності, структури сплачених податків і коефіцієнта тінізації економічної діяльності. Виявлено позитивну динаміку інтегрального показника ефективності використання потенціалу транспортних послуг в більшості регіонів України у 2013–2018 рр. Розраховано коефіцієнт чутливості інтегрального показника ефективності використання потенціалу транспортних послуг до зміни кожного показника, що характеризує цю сферу діяльності. Для більшості регіонів України характерна істотна чутливість інтегрального показника до зміни рівня тінізації транспортних послуг. Групування регіонів України за коефіцієнтом чутливості інтегрального показника до зміни рівня тінізації транспортних послуг у 2018 р. дозволило виділити регіони з високою, середньою та низькою чутливістю та охарактеризувати особливості цих груп за основними ознаками. Виявлено основні чинники підвищення ефективності використання потенціалу транспортних послуг: детінізація діяльності підприємств; збільшення частки прибуткових підприємств у загальній кількості підприємств, що надають транспортні послуги; збільшення частки податку на доходи фізичних осіб у загальних обсягах сплачених податків підприємствами; рівень зайнятості. Запропоновано заходи щодо підвищення ефективності використання потенціалу транспортних послуг, що спрямовані на скорочення обсягів «тіньової» діяльності, збільшення прибутковості підприємств і зниження неформальної зайнятості.
Оцінка участі галузей промисловості України в глобальних ланцюгах створення доданої вартості
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Хаустова, Вікторія Євгенівна; Решетняк, Олена Іванівна; Полякова, Ольга Юріївна; Шликова, Вікторія Олександрівна
Мета статті полягає в оцінці участі галузей промисловості України в глобальних ланцюгах створення доданої вартості та визначенні перспектив інтенсифікації цих процесів. Методи дослідження: статистичний аналіз, порівняння, графічний аналіз. Визначено підвищення ролі обсягів експорту продукції з високою доданою вартістю, а також їх вбудовування в глобальні ланцюжки виробництва доданої вартості. Запропоновано методичний підхід до оцінки участі галузей промисловості України в глобальних ланцюгах створення доданої вартості, який дозволяє визначити стан залучення країни в процес міжнародного розподілу праці за окремими галузями промисловості. Проведено аналіз структури експорту галузей промисловості України та визначено галузі, які мають суттєву частку експорту в загальному експорті та в структурі випуску. Розраховано основні індикатори участі країни у глобальних ланцюгах доданої вартості, а саме: національна додана вартість у експорті країни по галузях промисловості, внесок окремих галузей економіки в національну додану вартість валового експорту, частка національної доданої вартості експорту галузей в загальній національної доданої вартості валового експорту. Проведено позиціонування галузей промисловості в площині координат «частка в структурі експорту – частка національної доданої вартості в експорті». Визначено, що частка національної доданої вартості в експорті галузей добувної промисловості України вища порівняно з середнім показником країн світу, які було досліджено, тоді як у галузях обробної промисловості – нижчий, що підтверджує практичну відсутність наукомістких й інноваційних стадій виробництва обробної промисловості, що поглиблює спеціалізацію в експорті продукції низького ступеня переробки. Обґрунтовано напрями раціональної інтеграції економіки України у глобальні ланцюги створення вартості. Запропоновано заходи державної політики щодо інтенсифікації залучення українських товаровиробників у глобальні ланцюги доданої вартості.
Активізація інноваційного розвитку соціально орієнтованих економік Білорусі та України: проблеми та чинники
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Кулаков, Геннадій Тихонович; Бондар-Підгурська, Оксана Василівна; Хоменко, Ірина Іванівна
Метою статті є дослідження та виокремлення основних проблем і чинників активізації інноваційного розвитку соціально орієнтованих економік України та Білорусі, а також формування шляхів усунення її причин. Виокремлено на підставі проведеного кореляційно-регресійного аналізу та характеристики складових архітектоніки індексу інноваційного розвитку України у 2007–2017 рр. основну проблему та вагомий чинник, який гальмує інноваційну активність економіки – «реалізація інноваційної продукції в об’ємі промисловості», тобто низький рівень комерціалізації результатів наукової та науково-технічної діяльності викликаний низьким рівнем патентного захисту та патентно-кон'юнктурних досліджень. На основі аналізу проведених маркетингових і патентно-кон'юнктурних досліджень в Україні доведено необхідність виконання низки таких завдань: 1) прийняття національного стандарту України «Патентно-кон'юнктурні дослідження»; 2) введення змін до національного стандарту ДСТУ 35-75-97 «Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення» щодо реалізації процесу патентно-кон'юнктурних досліджень; 3) затвердження Методики проведення патентно-кон'юнктурних досліджень; 4) вирішення питань щодо забезпечення підприємств і організацій сучасною кон'юнктурною та маркетинговою інформацією. Акцентовано увагу на недосконалості методики оцінки ефективності проєктів, пов’язаних із використанням інновацій, що привернуло останнім часом певний інтерес суб’єктів господарювання. У першу чергу, це стосується ліцензій, оскільки існує передача прав на використання винаходу або промислових зразків і ліцензій протягом встановленого терміну на окресленій території. Запропоновано методику оплати ліцензійних узгоджень (контрактів, договорів), яка ґрунтується на підставі оцінки чистого дисконтованого доходу від втілення та визначає вартість ліцензій і поточні витрати, котрі виплачуються авторам із прибутку ліцензії протягом узгодженого часу за умовами контракту. Це дозволить активізувати інноваційну діяльність господарюючих суб’єктів і створить відповідні умови для розвитку соціально орієнтованих економік Білорусі та України.
Структурно-регіональні аспекти формування роздрібного товарообороту України
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Кавун-Мошковська, Ольга Олександрiвна
Мета статті полягає у дослідженні структурних і регіональних особливостей формування роздрібного товарообороту в Україні протягом 1990–2019 рр. Результати дослідження показали, що у розвитку роздрібної торгівлі України за 1990–2018 рр. можна виділити чотири періоди, два з яких мають позитивну динаміку змін у галузі (2000–2013 рр. та 2016–2018 рр.), а два інші відображають негативні наслідки процесів, що відбувалися в економіці країни (1991–1999 рр. та 2014–2016 рр.). У структурі роздрібного товарообороту, за виключенням 1993–2001 рр., переважали непродовольчі товари. Їх питома вага зросла з 55,6 % у 1990 р. до 61,5 % у 2018 р. Регіональна структура роздрібного товарообороту підприємств роздрібної торгівлі у 2005–2013 рр. мала нерівномірний розподіл: поряд із областями, де спостерігалося зростання значення показника, мало місце і падіння фізичного обсягу роздрібного товарообороту. Аналіз показав, що протягом 2005–2019 рр. у структурі роздрібного товарообороту України переважали споживчі товари, які вироблені на території країни, проте їх питома вага скоротилася з 70,5 % до 52,4 %. Реалізація споживчих товарів в Україні протягом досліджуваного періоду здійснювалася переважно через традиційні канали продажу (магазини). Встановлено, що частка товарообороту, здійсненого за допомогою платіжних карток, протягом 2017–2019 рр. зросла з 21,3 % до 30,8 %. При цьому на роздрібний товарооборот, оформлений за договорами банківського кредиту, припадала незначна частка, яка коливалася в межах 2,2–2,4 %. Перспективами майбутніх досліджень у цьому напрямі є вивчення товарної структури роздрібного товарообороту та регiональних особливостей прояву споживчих переваг покупців України.
Теоретичні завдання визначення секторальної структури економічної системи
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Дехтяр, Надія Анатоліївна
Метою статті є визначення методичного підходу щодо аналітичної оцінки структури національного господарства країни відповідно до секторальної типологізації теорії економічних формацій на прикладі галузі туризму. Відповідно до мети були вирішені основні завдання дослідження: проведено порівняльний аналіз основних вартісних показників функціонування глобального ринку у періоди стабільності та криз на основі групування галузей первинного, вторинного та третинного секторів; визначено основні тенденції динаміки та структури туристичної галузі України у розрізі обсягів реалізації виробництва підприємствами сільського господарства, промисловості та сфери послуг; надано характеристику структури пропозиції туристичного ринку України за допомогою виокремлення внеску до загальних обсягів реалізованої продукції малих і мікропідприємств; обґрунтовано необхідність використання додаткового підходу на основі структурного аналізу та вивчення міжгалузевих зв'язків до прогнозування методом екстраполяції чисельних рядів, що використовується Всесвітньою радою з подорожей і туризму для визначення трендів розвитку національних туристичних ринків. Огляд наукових праць, присвячених теоретичним аспектам типологізації національних економік, свідчить про переважне використання трисекторної моделі (сільське господарство, промисловість, сфера послуг), хоча вона вже не відповідає сучасним вимогам практичних досліджень. Тому зростає кількість публікацій, автори яких пропонують розширити перелік секторів. Запропоновано виділити додатковий самостійний сектор, який акумулює надлишкові ресурси та розподіляє їх між учасниками ринку. Аналіз світового ВВП свідчить про зростання частки первинного сектора та видобувної промисловості у кризові періоди, тоді як сфера послуг, зокрема туризм, вимагає макроекономічної стабільності. Такі ж тенденції спостерігалися і в Україні. Проведено кластеризацію країн світу за структурою національного господарства, Україна опинилася у найчисельнішій групі країн із розвиненим, проте непершочерговим у формуванні ВВП, агропромисловим комплексом; високою часткою сектора послуг і достатнім рівнем промислового виробництва.
Детермінанти конкурентоспроможності туристської галузі України: готельний комплекс
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Богдан, Наталія Миколаївна; Гардаушенко, Наталія Анатоліївна; Скриль, Олена Русланівна
У статті досліджено діяльність готельного комплексу України як чинника конкурентоспроможності туристської галузі та розроблено підходи до визначення впливу діяльності готельного комплексу на розвиток туризму. Метою статті є наукове обґрунтування необхідності розвитку готельного господарства як чинника конкурентоспроможності туристської галузі України та розроблення підходів до оцінювання впливу діяльності готельного комплексу на розвиток туристської галузі. Для досягнення мети використано низку загальнонаукових і спеціальних методів досліджень, а саме: аналіз і синтез; абстрактно-логічний метод; метод порівняння; метод аналізу ієрархій; метод ентропії; метод економіко-математичного моделювання з використанням кореляційного та регресійного аналізу; комплексний підхід. У статті обґрунтовано необхідність розбудови туристської інфраструктури, до якої відноситься й готельний комплекс, що обумовлюється значенням туризму як одного із найбільш перспективних напрямів економічного розвитку України та її окремих місцевостей. Визначено, що, окрім туристських об’єктів, варто звернути увагу на забезпеченість туристської інфраструктури засобами розміщення. Для наукового обґрунтування впливу розвитку готельного комплексу на розвиток туристської галузі та оцінювання цього впливу проведено кореляційний аналіз чинників розвитку туристської галузі регіону, на основі аналізу здійснено оцінювання впливу діяльності готелів та інших закладів розміщення на доходи туристської галузі. В результаті проведеного дослідження встановлено, що туристська галузь сьогодні є важливим чинником соціально-економічного розвитку країн і регіонів, джерелом стабільного та динамічного збільшення надходжень до бюджету та чинником активізації цілої мережі галузей народного господарства, оскільки чинить мультиплікативний ефект на розвиток інших економічних галузей. Отже, важливим для України є об’єднання зусиль працівників туризму та наукових працівників різних сфер діяльності з метою створення програмного матеріалу для подальшого розвитку інфраструктури туризму в країні. Комплексні наукові дослідження у зазначеній сфері мають складати предмет подальших наукових розвідок.
Країни АСЕАН у фокусі пріоритетних ринків України
(Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України, 2020) Рахман, Махбубур Сидикович; Сокирко, Богдана Михайлівна
До АСЕАН входять країни з дуже різним рівнем економічного розвитку, чисельністю населення, площею, проте інтеграційне об’єднання досягло успіхів і є важливим гравцем у економічній та політичній сфері на міжнародній арені. Метою статті є дослідження стану макроекономічних показників ті тенденцій зовнішньої та внутрішньої торгівлі країн – членів АСЕАН, напрямів розвитку організації в цілому та кожної з країн окремо у співпраці з Україною. Розроблено проєкт рекомендацій щодо подальшого розвитку асоціації та пріоритетності цього ринку для України. У статті надано характеристику складу, основним цілям та напрямам спільної діяльності країн – учасниць АСЕАН. Обґрунтовано роль і становище окремих країн-учасниць в інтеграційному об’єднанні для країн Азії у Південно-Східному регіоні. Проаналізовано основні макроекономічні показники країн – учасниць АСЕАН: чисельність населення і структуру зайнятості по окремих країнах, обсяги ВВП (загального та у розрізі кожної країни) у динаміці; структуру та динаміку торгових відносин, структуру Extra- та Intra-експорту, товарну та географічну структуру експортно-імпортних операцій об’єднання. Надано оцінку обсягів експортно-імпортних операцій країн АСЕАН та України в розрізі товарної структури. Розроблено прогнозну модель розвитку обсягів ВВП, в результаті PEST-аналізу виявлено економічні, політичні, технологічні та соціальні чинники об’єднання, надано рекомендації щодо заходів з удосконалення співпраці країн – членів АСЕАН та України зокрема. Зроблено висновки про збільшення об’ємів торгівлі між країнами-членами та з країнами поза межами Асоціації, включаючи Україну.

Browse

Recent Submissions