Електронний архів публікацій ЧДБК

Permanent URI for this community

https://dr.csbc.edu.ua/handle/123456789/33

Browse

Browsing Електронний архів публікацій ЧДБК by Subject "HUMANITIES and RELIGION"

Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item
    Історична наука про угодовство та нонконформізм Руської православної церкви в УРСР в період утисків 1950-1960 рр.
    (Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2021) Куксенко, Сергій Іванович
    Мета дослідження: проаналізувати публікації щодо взаємин між Руською православною церквою (РПЦ) і органами влади в УРСР у 1950-1960 рр. Дослідити питання угодовства та пристосування Церкви, проявів нонконформізму та опозиційності, захисту інтересів вірян. Методологія дослідження базується на принципах історизму, проблемності, всебічності, системності та об’єктивності. Названі принципи реалізуються за допомогою методів аналізу, синтезу та узагальнення, історико-порівняльного, історико-генетичного, історико-типологічного. Наукова новизна полягає у тому, що нами проведено історіографічний аналіз проблем угодовства та нонконформізму діячів РПЦ у ставленні до держави. Виявлено, що радянські та офіційні церковні автори уникали розгляду гострих моментів взаємин між владою та Церквою. Більшість зарубіжних, дисидентських і сучасних українських та російських дослідників вказують на відсутність активних дій з боку Московської патріархії (МП) для захисту прав та інтересів вірян від утисків держави, звинувачують її у співпраці з владою у справі закриття церков. Проте, ступінь і мотиви цієї співпраці дослідники оцінюють по-різному. Поширеною є думка, що Патріархія, намагаючись «вижити» в умовах атеїстичної політики, «пристосуватися» до радянської держави та комуністичної ідеології, вимушеними поступками владі зберігала структуру та соціальні позиції Церкви. Висновки. Більшість дослідників, аналізуючи ставлення архієреїв РПЦ до антирелігійної політики партійних і державних органів, звертають увагу на пасивність керівництва Церкви, пристосування і примиренство до дій влади. В УРСР спільно як органи влади, так і МП проводили русифікаторську політику, переслідували будь-які прояви незгоди з централізаторською великодержавницькою політикою. МП не лише не наважився на активні протести, а й співробітничав з владою у питаннях обмеження богослужінь та скороченні релігійної мережі. Звичайно, що і серед владик Церкви були окремі несміливі прояви незгоди з антирелігійним курсом, алевони були поодинокі і не підтримувалися вищим керівництвом. Тому, саме прості віряни чинили найсильніший спротив атеїстичному натиску. Українські автори відзначають більшу релігійність населення УРСР порівняно з іншими республіками СРСР і, відповідно, більший спротив наступу. РПЦ як інституція не перетворилася в опозиційну силу – навіть у період, коли держава активно обмежувала її діяльність, закривала церкви, забороняла богослужіння. Ієрархи МП на зустрічах з представниками зарубіжних Церков та делегацій запевняли про свободу віри в СРСР. Проте релігія, як ідеологія, все-таки була альтернативою комуністичній ідеології, до певної міри «духовною опозицією». На даний час питання конформізму та опозиційності в РПЦ в період утисків влади є одним з малодосліджених і перспективним для вивчення.