Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. Збірник наукових праць. Випуск 22, 2025

Permanent URI for this collection

https://dr.csbc.edu.ua/handle/123456789/1217

Browse

Now showing 1 - 4 of 4

Дмитро Гордєєв як учень Федора Шміта і представник харківської школи мистецтвознавства (за новими архівними матеріалами)
(Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2025) Соколюк, Людмила
У статті досліджується наукова діяльність Дмитра Гордєєва – учня візантознавця Федора Шміта. З 1925 року Д. Гордєєв мешкав у Тифлісі (тодішня назва столиці Грузії – Тбілісі) і займався вивченням середньовічного грузинського мистецтва як художньої культури однієї з країн візантійського кола. Після від’їзду Ф. Шміта в 1921 році з Харкова до Києва, а в 1925 році до Ленінграда, Д. Гордєєв, залишаючись у Тифлісі, продовжував співпрацювати з іншими учнями названого вище видатного вченого при Харківському університеті. Ними були О. Берладіна, О. Нікольська, Т. Івановська та ін., які залишались у Харкові. У липні 1926 року Д. Гордєєв був офіційно призначений керівником харківської підсекції сходознавства при кафедрі мистецтвознавства Всеукраїнської академії наук, що в той час містилася в Києві. Невдовзі до харківської сходознавчої групи приєднався фахівець із мистецтва Азербайджану, київський професор В. Зуммер, який переїхав у Харків. Авторка цієї статті, спираючись на архівні документи, представлені листуванням Д. Гордєєва з О. Берладіною, значно розширила відомості про публікації, доповіді та повідомлення самого Д. Гордєєва, а також певною мірою про наукові праці членів його підсекції. Уперше розкрито діяльність Д. Гордєєва як наукового й літературного редактора, а також культуру спілкування з колегами. Дослідження має перспективи продовження.
Польські митці модерну та їх вплив на формування львівської сецесії
(Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2025) Кара-Васильєва, Тетяна
У статті розглядається творчість польських митців модерну кінця ХІХ – початку ХХ ст., які в той чи інший період жили у Львові, брали активну участь у його художньому житті і впливали на формування львівської сецесії. На основі аналізу творчості як польських, так і українських митців можна виокремити дві лінії розвитку нового художнього напряму. Одна – чітко орієнтована на стилістику мистецтва Кракова, Мюнхена, Відня і в цілому західноєвропейського модерну. Серед митців цього кола слід виділити Теофіла Терлецького, Казимира Сіхульського, Яцека Мальчевського, Мар’яна Ольшевського, Фредеріка Паутча, Станіслава Дембіцького, Каєтана Стефановича. Друга – розробляла ідеї, пов’язані з осмисленням етнографічних тем, зверненням до гуцульського народного мистецтва, її орнаментики, розвиваючи національний напрям сецесії, аналогічно до пошуків польських митців, які розробляли тему закопанського стилю. До цієї когорти слід віднести такі яскраві постаті, як Іван Северин, Олена Кульчицька, Олекса Новаківський, Модест Сосенко, Іван Труш та ін.
Творчість Алли Сіренко періоду війни: конструювання національної ідентичності
(Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2025) Кушнірук, Ольга
У статті проаналізовано композиторський і продюсерський досвід представниці української діаспори в Британії Алли Сіренко. Висвітлено важливі події життєвого й творчого шляху мисткині, які вплинули на становлення та самореалізацію її художньої особистості (здобуття музичної освіти за трьома спеціальностями в різних мистецьких центрах (Київ, Львів, Таллінн); закордонні стажування (Гетеборг, Любек, Кембридж); переїзд до Великої Британії; утілення власного музичного проєкту «Cirencester Festival»; постановка опери «Золотий пінгвін» у Королівській опері Британії; діяльність як художнього керівника концертного залу в Українському греко-католицькому соборі Лондона; заснування Української асоціації культури у Великій Британії (UCA – UK) із центром у Лондоні та очільництво її як президента; започаткування концертної серії «Дух України»). На прикладі двох творів періоду війни – «Української фантазії» для скрипки, альта та симфонічного оркестру й «Елегії» для струнного секстету (або струнного оркестру) – розглянуто проблему конструювання національної ідентичності у творчості А. Сіренко. У першому творі осмислено тему національної єдності, державної цілісності України в різноманітті її регіональних відмінностей. Для цього маркером обрано прийом стилізації інтонацій козачка, коломийки та кримськотатарських наспівів, що гнучко й органічно взаємодіють у розвитку музичного матеріалу. Художня спрямованість «Елегії», присвяченої героїчному українському народу у війні росії проти України, пов’язується з авторськими роздумами про нинішній етап буття українців. Твір віддзеркалює процес зміни від трагізму ситуації через журливий спогад про мирне життя до згуртованості та рішучості йти до останку в боротьбі за визволення рідної землі. У такий спосіб елегія в тлумаченні А. Сіренко постає у філософському різновиді жанру із залученням хоральності як іножанрового елемента, досить типового для елегії. Спеціального аналізу творчості української композиторки А. Сіренко ще не було здійснено, як, зокрема, і проблеми конструювання національної ідентичності в її музиці. Цим зумовлено новизну пропонованої статті. У дослідженні, що належить до напряму історичного музикознавства (займається збереженням музичної культурної спадщини, відкриттям раніше невідомих художніх явищ, їх включенням в науковий і виконавсько-практичний обіг), застосовано такі методи: теоретичного аналізу й синтезу – для осмислення теоретичних розробок проблеми національної ідентичності у проєкції на музичне мистецтво; біографічний – для послідовного висвітлення етапів творчого формування Сіренко як композиторки і продюсерки; порівняння й цілісного музичного аналізу – для розгляду творів композиторки. У висновках наголошується на унікальності постаті Алли Сіренко, що полягає в багатовекторності її творчого самовираження, сильному полі відчуття і ствердження української національної ідентичності в умовах проживання в іншій країні.
Українські літературознавці в документальних фільмах і «кінематографічних монографіях» професора Ігоря Козлика
(Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2025) Руда, Тетяна
У статті розглядаються документально-біографічні фільми і так звані кінематографічні монографії Ігоря Володимировича Козлика, присвячені відомим літературознавцям-учителям і друзям автора, з якими він спілкувався і співпрацював протягом десятиліть. Це кінострічки «Марк Теплинский – учитель, ученый, человек» (2012), її продовження – «Марк Теплинский и Владимир Матвиишин» (2013), а також «Академік Дмитро Наливайко» (2016), «Наталія Ростиславівна Кавецька-Мазепа» (2021). На основі текстових рядів цих фільмів створені монографії: «Марк Теплинский: “Делай, как должно...” Исповедь Глазами Другого» (2021, тут використано дві перші стрічки), «Академік Дмитро Наливайко. Сповідь на тлі поглядів ззовні» (2024), «Наталія Ростиславівна Кавецька-Мазепа» (2024). І. Козлик – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри зарубіжної літератури і компаративістики Прикарпатського університету ім. В. Стефаника (ПНУ). Автор праць із теорії та історії літератури та компаративістики. Не будучи професійним кінематографістом, він одночасно став сценаристом, режисером, оператором, монтажником своїх фільмів. Їх герої – Марко Веніамінович Теплінський – професор, завідувач кафедри ПНУ (яку пізніше очолив І. Козлик), автор праць з історії літератури і педагогіки; Дмитро Сергійович Наливайко – фундатор літературної компаративістики в Україні, завідувач відділу в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, визначний фахівець з історії західноєвропейських літератур, проблем романтизму, компаративістики як основної сфери його діяльності; Наталія Ростиславівна Кавецька-Мазепа, співробітниця цього ж інституту, дослідниця поезії ХІХ–ХХ ст., міжнаціональних літературних взаємин. У своїх фільмах і книжках І. Козлик простежує життєвий і творчий шлях цих непересічних особистостей, використовуючи свої інтерв’ю з ними, а також свідчення їхніх родичів і колег, серед яких авторитетні філологи (М. Жулинський, М. Сулима, П. Михед, В. Скуратівський, О. Глотов та ін.), відомі поети (Д. Павличко, І. Драч). Автор щедро ілюструє свої фільми і книжки архівними матеріалами (відео, світлини, документи). Фільми й монографії взаємно доповнюють одне одного, створюючи живі й багатогранні образи талановитих учених, що зробили цінний внесок в історію української науки.

Browse

Results Per Page

Sort Options