Романси Віталія Кирейка на вірші Тараса Шевченка (op. 128) в аспекті музично-герменевтичного підходу
Loading...
Files
Date
2025
Authors
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України
Abstract
У статті розглянуто романси Віталія Кирейка на вірші Тараса Шевченка (op. 128) в аспекті музично-герменевтичного підходу. Наголошено, що загальний обсяг творів композитора в жанрах камерно-вокальної творчості налічує близько 100 романсів, серед яких твори на вірші Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, М. Рильського, О. Олеся, Д. Павличка та ін. Романси-монологи на вірші Тараса Шевченка було створено в 1986 році. Метою статті є з’ясування семантичного поля взаємодії поетично-музичного мовлення в романсах В. Кирейка на вірші Т. Шевченка на засадах музично-герменевтичного підходу. Для дослідження романсів В. Кирейка на вірші Т. Шевченка в контексті музичної герменевтики застосовано аналітичні методи (музично-текстуальний, інтонаційний, гармонічний, жанровий, герменевтичний, «герменевтичного кола»), що дало змогу узагальнити специфіку процесу смислоутворення в музичних текстах романсів, а також виявити особливості стильового самовираження композитора.
Здійснено музично-герменевтичний аналіз кожного із шести романсів В. Кирейка на вірші Т. Шевченка. Так, триетапна інтерпретація сенсу романсу-монологу «Реве та стогне Дніпр широкий» засвідчила, що композитор глибоко розуміє поезію Т. Шевченка і втілює багатогранний образ Дніпра як національно-культурний символ. Розглянуто знакові властивості музичного мовлення, класифіковано та описано іконічні та знаки-індекси як засоби смислоутворення. Речитативно-розповідний монолог «У всякого своя доля» є довершеним зразком поєднання глибини Шевченкової поезії з індивідуально-стильовими засобами виразності. Представлений аналіз музичного тексту (на основі методу «герменевтичного кола») доводить, що з мовно-смислового погляду він є багатошаровим та відображає глибину найгострішого за висловлюванням сатиричного, антигуманного змісту твору Т. Шевченка. Композиційні риси романсу відповідають безупинному наскрізному формоутворенню. Воно конкретизоване у відсутності структурної симетрії в побудові епізодів, вільності фіксації метричного розміру (парландо-речитативний ритм); ритмічній гнучкості, що залежить від довжини поетичного фразування. Відносно невеликий діапазон мелодики на основі виразних (речитативної природи) інтонаційних формул, інтенсивне гармонічно-фактурне оновлення є головним засобом смислових емоційно-образних змін. Узагальнено етнохарактерну іконічну, індексальну, символічну знаковість, у якій імітуються прийоми гри на народних інструментах (зокрема бандурі). Застосування методу «герменевтичного кола» у процесі дослідження музичного тексту трагічного монологу «Доля» спонукало до диференціації мелодико-ритмічних фігураційних формул, штрихів, прийомів фактурного дублювання, ускладнення акордового звучання, орнаментики, імітації виконавських прийомів і дало змогу узагальнити палітру іконічних та індексальних фортепіанно-бандурних знаків, що стали важливим каналом утворення смислу. Відображення філософських проблем буття людини в психологічній поезії Т. Шевченка здійснюється в романсах «Не женися на багатій», «Пророк», «Тече вода з-під явора» з ор. 128. Опанування цих романсів-монологів в аспекті герменевтичного підходу дозволило констатувати спільні тенденції всіх творів на рівнях характеру образного смислоутворення, характеру інтонування в драматургічному аспекті, композиційних особливостей та апеляції до знакової характеристичності музичного тексту.
Окреслено перспективи подальших наукових досліджень у вивченні романсів Віталія Кирейка на вірші Тараса Шевченка (op. 128) з метою осмислення творів у контексті загальної еволюції індивідуального стилю композитора.
Description
Keywords
HUMANITIES and RELIGION::Aesthetic subjects::Art, INTERDISCIPLINARY RESEARCH AREAS::Cultural heritage and cultural production
Citation
Мартинюк, Т. (2025) Романси Віталія Кирейка на вірші Тараса Шевченка (op. 128) в аспекті музично-герменевтичного підходу. Українське мистецтвознавство, 22, 66–92.